78-річна Віра Мацегора з села Слов'янка Дніпропетровської області тиждень з родиною живе на Кіровоградщині. Як прощалися з домівкою – плакали й цілували хату. Рідний дім і село покинули через постійні атаки російських військ.
Про це жінка розповіла Суспільному.
"Ми плакали, я й хату цілувала, і паркан, і хвірточку, все... Дуже важко у таких роках покидати свій куток і їхати, але терпіти вже не можна було. У нас під горою стрілянина була страшна. Так літали ті "шахеди", дуже страшно було. Тож ми вирішили їхати. Люди виїжджали, купували хати, а в нас немає за що купувати".
Нині родина з шести людей орендує чотирикімнатний будинок у селі Дмитрівка на Кіровоградщині.
Коли виїжджали, забрати змогли найнеобхідніше – одяг і побутову техніку, розказала Валентина Редька. Жінка облаштувалася у кімнаті з двома доньками. Дівчата навчаються у Дніпровському училищі, приїжджають на вихідні.
"Ми не усі речі забрали з собою, взяли, що змогли. Звісно, дуже хочеться додому. Я влаштувалася на роботу на птахоферму. Працювати ж треба десь, дітей піднімати".
Попри те, що речі забрали не всі, лишити чотирьох котів і двох собак під обстрілами не змогли, сказала Дар’я Мацегора.
"Шкода було їх покидати. Багато хто з людей, коли виїжджають, залишають домашніх тварин. Я так не можу, у мене добра душа. Я люблю і собак, і котів".
Нині родина облаштовується на новому місці. Привезли з Дніпропетровщини та посадила квіти, щоб мати спогади про рідний дім.
У Дмитрівській громаді проживають майже 400 переселенців, розповіла голова Наталія Стиркуль.
"Дуже збільшилася кількість людей із Дніпропетровської області. Наприклад, у жовтні до нас приїхали звідти 37 переселенців. Також це Запорізька область – 31 сім'я придбала у приватну власність понад 20 будинків. Є частина господарів, які пустили людей жити безплатно, лише за сплату комунальних послуг. Є такі, що беруть з переселенців орендну плату".
Зі слів голови, шукають у громаді будинки, де можуть поселити людей, які змушені через війну залишити рідні оселі.
