Ветеран Андрій Казарин і військовослужбовиця Оксана Савченко з Кіровоградщини привезли 10 медалей з міжнародних змагань Strong Spirit’s Games в іспанському Мадриді. Найбільшими конкурентами були спортсмени зі США. До української команди суперники ставилися з повагою й розумінням, що в країні війна. Але суперництво було чесним. Загалом було 150 учасників з п’яти країн.
Про це Андрій Казарин й Оксана Савченко розповіли на брифінгу 6 жовтня.
Strong Spirit’s Games — це міжнародні комплексні змагання з адаптивних видів спорту для ветеранів бойових дій і чинних військових. Вони тривали з 25 по 29 вересня у Мадриді.
З України взяли участь 62 ветерани й військовослужбовці. Вони здобули 243 медалі: 108 золотих, 82 срібні, 53 бронзові, розповіла на брифінгу заступниця начальника обласної військової адміністрації Катерина Колтунова.
Хто такі Оксана Савченко та Андрій Казарин
За словами Катерини Колтунової, Оксана Савченко — переселенка з Луганщини. У Кропивницький переїхала у 2020 році. Служить інструктором з тактико-спеціальної підготовки у батальйоні спецоперацій "Еней" бригади Національної поліції "Лють".
Оксана Савченко виступала в категорії R0Категорія R0 – легка травма однієї чи обох рук без обмеження їхньої функціональності. і привезла зі змагань п'ять золотих медалей: у жимі на рази (вага 50 кілограмів), веслуванні (відстань за 100 секунд), ривку 16-кілограмової гирі, жимі на максимум і командному веслуванні.
Андрій Казарин з Родниківки Олександрівської громади. У Кропивницькому живе 10 років і на фронт пішов добровольцем на початку повномасштабної війни. Служив у 80-й десантно-штурмовій бригаді. Отримав поранення на Бахмутському напрямку у вересні 2023 року. Після операції за кордоном за два тижні став на ноги й навчився ходити.
Андрій Казарин виступав у категорії R2Категорія R2 – ампутація або сильна травма обох рук, яка впливає на їхню функціональність.. Він виборов також п’ять медалей. Три золоті нагороди — у веслуванні однією рукою (стометровий спринт на час та найбільша відстань за сто секунд) й ривку гирі однією рукою, а також срібло в аеробайку Це різновид велотренажера.та бронзу в жимі лежачи однією рукою.
Далі пряма мова спортсменів на брифінгу.
Оксана Савченко про поєднання служби й підготовки до змагань
На жаль, це буває іноді дуже складно. Ми перебуваємо в таких умовах, де інколи немає можливості доїхати до спортзалу. Немає специфічних тренажерів поруч. Але завжди можна знайти вихід і розвинути та самі навички іншими способами — через біг на швидкість, бігові вправи, вправи на турніку, на інших допоміжних засобах.
Веслування я почала практикувати півтора року назад, однією рукою. Перед цим я мала травму — розрив всіх суглобів, сухожиль і біцепсів — на великих змаганнях зі стронгмена.Спортсмен, який бере участь у силовому виді спорту, де змагається з різних вправ. І з того часу я дала собі слово, що не здамся і буду нарівні з хлопцями.
Оксана Савченко про змагання
Це були шалені емоції, попри те, що ми дві доби провели в русі й були трохи виснажені. Але, дивлячись на те, як наші хлопці представляли нашу національну збірну України, розумію, що це дуже потужна нація, яка ніколи не здається. Хлопці на візочках, але вони бачать ціль, не бачать перешкоди для себе і рухаються далі, не зважаючи ні на що. Це було потужно, і такі емоції не забуваються ніколи.
Нас там зустрічали дуже позитивні, привітні й доброзичливі люди. У них теж є бажання і наснага досягати вищої мети, але в них немає такої мотивації, як у наших хлопців. Нас запросили на наступний рік теж там змагатися.
Андрій Казарин про підготовку до змагань
Змагання для мене — це необхідність, тому що потрібно реабілітуватися не рік, не два і не 10, а постійно, оскільки в мене тяжкі травми рук. І тяжкі опіки всього тіла. До цього я займався футболом, але, на жаль, отримав поранення і довелося зайнятися адаптивним стронгменом. Мене змотивував мій побратим Андрій Кучер з міста Києва в 2024 році, коли в нас в Кропивницькому відбувалися "Сильні України".
Жим лежачи я в дитинстві колись практикував. Аеробайк і веслування — ніколи в житті. Змотивувало, що є така кількість учасників. Є з ким поспілкуватися. Є моральна підтримка, коли ти в колі друзів, побратимів і загалом в суспільстві.
Цього року, на жаль, через сімейні обставини я пропустив деякі змагання — Одесі, Луцьку, Полтаві. Потім в Києві позмагався і зламав руку. Коли відновився, то був у рейтингу на п'ятому, шостому місці. І мені потрібно було максимально на кожні змагання їздити, щоб потрапити в трійку, бо в цьому році вже відбирали в збірну 62 людини в 13 категоріях (в одну по три, в іншу – по шість). І я вийшов на друге місце і таким чином поїхав у Мадрид.
Андрій Казарин про змагання
Звичайно, на змаганнях була конкуренція. Коли вона є, це тебе підштовхує і мотивує до більш яскравих і потужних результатів. Тобі хочеться викладатися й максимально показувати результат. Але десь в одній дисципліні результати покращилися, в інших — ні. Так, напевне, у кожного. Хотілося вибороти перші місця. Я це обіцяв сам собі і всім тим, хто в мене запитував. Не запитував, а прямо наполегливо казав: "Без першого місця додому не приїжджай". Я казав: "Звісно"
Найбільшим конкурентом була Америка. І також Естонія. Естонці були сильні. А в американців дівчина на веслуванні робила такі речі, які навіть чоловікам тяжко вдаються. Загалом зі 150 учасників було 62 українці. 88 з інших п'яти країн. Але вони всі дуже раді були, коли побачили Україну. І вони ставилися до нас з повагою. Вони розуміли, що в нас в країні зараз війна, якої вони в житті не бачили і, можливо, ніколи, дай Боже, й не побачить. І вони, як мені здається, навіть надихалися нами, бачачи те, як ми виступаємо.
