Головний сержант одного із підрозділів Національної гвардії України з Кіровоградської області Андрій з 2017 року брав участь у боях у Волновасі та Вугледарі, 2023 року – у Великій Новосілці та Урожайному. В етері Українського радіо Кропивницького він розповів про свій бойовий досвід й те, як передає свої знання кропивницькій молоді під час військово-патріотичних занять.
Про мотивацію служити та бойові завдання (тут і далі – пряма мова)
Після строкової військової служби, яка розпочалась 1996 року, я служив в державній пенітенціарній системі. У Національній гвардії я з 2016-го. Основна причина цього – напад на нашу країну. Остаточним поштовхом була загибель мого товариша, полковника Павла Сніцара.
Евакуація поранених та загиблих – одне з найскладніших завдань. Бо російські військові полюють на техніку. Застосовували все: газ, фосфор, артилерію, міномети, керовані авіаційні бомби. Ми працювали "на автоматі", всі рішення – миттєві, не було часу думати. Підготовка була і лишається важливою. В моєму випадку вона тривала вісім місяців. Це було три навчальні збори тривалістю п’ять, два і один місяць.
Про важливість військово-патріотичного виховання учнівської молоді
Зважаючи на реалії, в яких нині перебуває Україна, військово-патріотичного виховання дуже потрібне. Я долучають до нього за першої-ліпшої нагоди, відгукуюсь на запрошення.
Треба виховувати молодь, бо не буде кому захищати Батьківщину.
Я навчаю усьому, що знаю сам, підказую, підтримую, роблю те, що можу. Вважаю, що маю бути суворим, але справедливим – щось вимагати, але й давати немало, вчити. Це схоже на обов’язки головного сержанта: слідкувати за забезпеченням людей, вчити, дбати про них.
Я співпрацюю з ліцеєм "Сокіл" та центром національно-патріотичного виховання "Інгульська Січ". Це заклади, зосереджені на вихованні патріотичної молоді, тому там проблем з мотивацією немає, але загалом цей напрямок в українській шкільній освіті, вважаю, треба підсилювати.
Так, у школах є предмет "Захист Вітчизни", але ж треба, щоб діти не просто йшли відбувати ці години, а щоб їм це було цікаво. Треба над цим працювати – потрібні вмотивовані викладачі.
Зі свого досвіду польових вишколів та занять з довійськової підготовки можу сказати, що молодь передусім треба навчати тактики, поводження зі зброєю, мінно-вибухової справи, керування технікою, зокрема дронами.
Повертаючись до зацікавленості молоді – у закладах, з якими я співпрацюю, заняття відвідують як хлопці, так і дівчата. Не рахував ніколи, але скажу, що приблизно порівну. І підходи до них абсолютно однакові – не на стать треба звертати увагу, а на особистісні якості та можливості. Сержантський девіз: "Роби як я, слідуй за мною".
Найголовніше у військовій справі – це дисципліна, початковий рівень знань, умінь і навичок – справа другорядна, бо з часом усьому можна навчитись. А найважливіші для військового чесноти – самодисципліна, чесність, гідність та повага.
"Працюючи з молоддю, важливо бути у формі"
Працюючи з молоддю, важливо бути у формі, тримати належний рівень кваліфікації. Нині роботи багато, але, коли випадає момент, я читаю, тренуюсь, працюю з технікою, зброєю – щоб руки забували. Поки не на завданні треба стріляти на полігоні, розбирати та збирати зброю, сідати за кермо різних бойових машин, їздити, підтримувати навички, а також про нове щось дізнаватись, переймати досвід інших.
Щоб наблизити перемогу, вважаю, потрібно просто добре робити свою справу – як на фронті, так і в тилу. І якщо є думка стати до лав війська, не вагатись, бо поки хтось вагається, тих, хто не вагався, на жаль, стає менше.
