Майор Вікторія Устіловська з Кропивницького очолює медичну службу у 121-й бригаді територіальної оборони (ТРО) з початку 2022 року. В етері Українського радіо Кропивницького вона розповіла, як працює військова медицина, як вчать бойових медиків, про евакуацію поранених під час обстрілів та підтримку підлеглих.
Вікторія народилася в Кіровограді, нині Кропивницький. Після закінчення навчання в гімназії №9 вступила до Української медично-стоматологічної академії в Полтаві. Потім було навчання в Київській Національній академії, де вона отримала спеціалізацію "судово-медична експертиза".
До медслужби Вікторія працювала в обласному бюро судово-медичної експертизи та викладала патологічну анатомію та судову медицину в релокованому у Кропивницький Донецькому медуніверситеті .
З її слів, до війська потрапила у 2021 році.
"З 2014 року я була офіцером запасу. Повістки мені приходили, проходила медогляд, але не забирали. 1 березня 2021 року мене призвали до військової частини А2062 — це військово-морська піхота у місті Миколаїв — на посаду начальника медичного пункту дивізіону артилерійської розвідки. Бригада у той час була на виконанні бойових завдань на Донеччині. Я отримала речі й поїхала за ними".
Завдання на Донеччині бригада виконувала до жовтня 2021 року, потім повернулись до Миколаєва. У Миколаєві Вікторія разом з родиною винаймала квартиру, куди перевезла усіх домашніх улюбленців, але оскільки оренда коштувала дорого, почала шукати житло ближче до Кропивницького.
"Мені запропонували місце начальника медичної служби 121-ї бригади ТРО у Кропивницькому. З 7 лютого 2022 року я служу на цій посаді. Так я потрапила додому, але почалося повномасштабне вторгнення, тож нас спочатку перевели на казармений режим, а потім відправили на виконання бойових та спеціальних завдань".
Вікторія сказала, що має в підпорядкуванні медичну роту, персонал якої вважає своєю родиною, за яку вона несе повну відповідальність.
"Бойові медики й старші бойові медики — це, як правило, люди, які не мають медичної освіти. Ми їх навчали самостійно, бо на той час не було такої кількості навчальних центрів. Вчили тому, що знаємо самі: надавати першу допомогу собі та своїм побратимам. Бо не можеш допомогти собі — ти груз 200. Не можеш допомогти комусь — ти вбивця".
Згодом для військовослужбовців почали організовувати навчальні курси — і на території України, і за кордоном. Медики з роти Вікторії їздили у Велику Британію, Німеччину, Естонію, Іспанію, Польщу, Латвію та Францію.
За її словами, в медичних пунктах є санінструктори, фельдшери, водії, водії-механіки та лікарі. Медична ж рота, пояснила, подібна до мінігоспіталю, який має декілька підрозділів: лікувальний — зі стаціонарними ліжками, лікарями, ординаторами, а також евакуаційний — з ординаторами підрозділу, фельдшерами й санінструкторами, які виїжджають на евакуацію, транспортують хворих, поранених, травмованих.
"Буває, ми закриваємо плече евакуації від батальйонів, щоб не забирати їхні машини, забираємо їхніх хворих, поранених і травмованих, транспортуємо далі — або до медичної роти, або до спеціалізованих закладів”.
Також в роті працює відділення забезпечення, сказала медикиня.
"Працює своя кухня. В нас є кухарі, начальники їдальні, в нас своє меню. Ми навіть консервуємо, квасимо”.
Крім цього, сказала, вони розгортають стабілізаційні пункти — ближче до підрозділів, але в безпечних місцях.
"Якщо є травмовані, поранені, які потребують невідкладної допомоги, вони можуть потрапляти до стабілізаційного пункту, де їм надають невідкладну екстрену допомогу. Це може бути і оперативне втручання".
Зі слів Вікторії, цивільним також надають допомогу. Не відмовляють нікому.
"Там немає лікарень. Був випадок, коли тато віз дитину на велосипеді, а її ніжка попала в шпиці, в колесо. Ми привезли дитину до себе, зробили рентген і відвезли її в дитячу лікарню”.
Робота бойового медика – це постійний ризик, адже мусиш евакуювати поранених та загиблих з поля бою під постійними обстрілами. Робота начальника медичної служби – вберегти бойового медика в умовах підвищеної небезпеки, саме тому Вікторія завжди бере участь в евакуаційних заходах.
"Переважно працюємо в нічний час, тому що вдень пересуватись небезпечно. Відпрацьовуємо завжди колективно. Ніде не прописано, що я маю виїжджати на евакуацію. Але ж це ж мої люди, і я маю бути прикладом. Вони мають рівнятись на когось".
Медикиня сказала, що нині у підрозділу є свій рентгенапарат, апарат ультразвукового дослідження (УЗД), лабораторія, медикаменти, електрокардіографи, дефібрилятори.
"Це все результат співпраці з волонтерами, з військово-медичними центрами, які нас забезпечують. 24 лютого 2022 року у мене був тільки мій власний ноутбук”.
Щоб підтримувати бойовий дух підлеглих та створити домашню атмосферу, Вікторія разом з ротним кухарем іноді влаштовують гастрономічні свята.
“У нас немає такого, що офіцери мають їсти окремо від солдатів та сержантів. Всі разом харчуємося. Ми можемо напекти чарівних булок, запекти картоплю та м'ясо з тих продуктів, які нам виділяють. Але іноді ми відступаємо від меню і готуємо собі щось добреньке, святкове".
За три роки повномасштабної війни, за словами медикині, не змогла змиритися з людськими втратами — кожну переживає, як особисту.
"Всіх шкода однаково. Всі вони наші люди. Інколи виникає бажання перевестися в інший підрозділ. Потім сама себе опановую: вони ж мої, як я їх покину".
За словами Вікторії Устіловської, після закінчення війни вона мріє якомога більше часу проводити з дітьми.
