Жителі Кіровоградської області можуть ставати наставниками для дітей-сиріт, які перебувають в інтернатах. Інститут наставництва існує в Україні з 2016 року, нині ж програму розширили. До прикладу, наставники можуть бути як у дітей, так і молодих людей, що перебувають у складних життєвих обставинах.
У травні депутати Верховної ради у першому читанні проголосували за законопроєкт про наставництво, в етері Українського радіо Кропивницького розповів радник голови Миколаївської обласної військової адміністрації, президент асоціації наставництва для дітей та молоді Павло Шульга.
Що таке наставництво
За словами Павла Шульги, наставництво — це добровільна безоплатна підтримка дитини, яка живе в закладі для дітей-сиріт і дітей позбавлених батьківського піклування. При наставництві дитину не влаштовують в родину. Наставники підтримують її в інтернаті, приходячи до неї щотижня. Вони допомагають соціалізуватися й готуватися до дорослого життя.
"Ми закликаємо неурядовий сектор, неприбуткові організації до того, щоб волонтери поєднувались. У країні війна, демографічна криза. І наші діти дуже сильно потребують сьогодні цієї підтримки".
Кропивничанка — про досвід наставництва
Зоя Лебідь — кропивницька освітянка й громадська діячка. Вона у 2018 році упродовж кількох місяців була наставницею 12-літнього хлопчика Дмитра. За її словами, наставництво — це насамперед можливість допомогти дитині, яка не усиновлена.
"В Україні стараються всиновлювати до 10 років, ідеально немовлят. Шансів на всиновлення підлітків практично немає, але є певна підтримка по програмі наставництва. Дорослий може порадити щось про майбутнє життя, інтереси, з профорієнтації, тобто підтримати на якомусь життєвому етапі дитину".
Кропивничанка розповіла, що в наставників можуть виникати труднощі. Одна з них — настороженість дитини.
"Спочатку хлопчик ставився до мене насторожено. Це дитина, яка поміняла кілька вже родин. Він тікав з кількох будинків інтернатного типу. І кілька зустрічей ми з ним просто гралися — в картки, в асоціації — й спілкувалися. Він потрошку почав довіряти, і ми почали говорити вже про його інтереси. Було кілька зустрічей вже за межами закладу, тобто ми ходили на футбол".
Для наставників відбувається навчання, де готують до різних ситуацій у спілкуванні з такою дитиною, розповіла Зоя Лебідь.
"Є труднощі в тому, що ці діти намагаються провокувати. Вони пробують твої кордони. Але для цього є ґрунтовне навчання з реальними ситуаціями. Ми їх програвали й потім, коли я почала спілкуватися з дитиною, то знала, як поводитися. Також діти можуть дивитися на тебе й думати: "Всиновить він мене чи ні?" Це теж випробування. Тому що я, наприклад, чітко Дмитру сказала, що він не буде моїм сином. Це питання виникне обов'язково, тому що діти все одно так чи інакше шукають батьків".
За словами Зої Лебідь, програма перервалася через коронавірус у 2020 році й період обмежень.
"Якщо брати суто практичний інтерес для мене, то я не боюся зараз підходити до компанії підлітків на вулиці. Я розумію, що це звичайні діти. Просто у них настільки багато страхів і проблем з безпекою, що вони себе захищають грубістю, викличною поведінкою. Я розумію, що це захисна реакція на світ, від якого вони мало що хорошого бачили. І треба просто сприймати це як їхню певну оболонку. І ти можеш вкластися й допомогти цим дітям. Така підтримка може змінити й долю дитини насправді".
Нині Зоя Лебідь очолює приватну школу. На її думку, могла б повторити досвід наставництва.
"Спочатку, коли зайшла мова про наставництво, у мене було "ні", тому що я маю зараз забагато спілкування з дітьми й підлітками. А з іншого боку, це не вимагає багато часу — дві години чи година на тиждень. Це більше емоційний і психічний ресурс. І дуже важлива системність. Тобто якщо ти за когось взявся, то треба працювати щотижня і не пропускати. Тому що для цих дітей момент формування довіри дуже важливий. І потрібно виконувати всі свої обіцянки. Усе це непростий процес, але він дає впевненість в собі й якусь соціальну користь однозначно".
Як можна стати наставником
За словами національної тренерки програми з наставництва Олени Шульги, щоб стати наставником, потрібно звертатися в центр соціальних служб. Там охочі заповнюють заяву й після цього починають збирати пакет документів (медичну довідку, довідку про несудимість, паспортні дані).
Після цього людину відбувається чотириденне навчання в обласному центрі соціальних служб. Центр пише висновок, чи може ця людина бути наставником, і комісія підбирає пару "наставник і дитина". Представники закладу розповідають про потреби, які є у дитини, а представники центру — що вони знають про наставника, які він має сильні сторони й чим може допомогти дитині. Після цього в них відбувається встановлення контакту до трьох місяців.
"І якщо дитина каже, що вона згодна й хоче, щоб до неї цей наставник приходив, то потім після цього йде підписання тристороннього договору. Це наставник, центр соціальних служб і заклад, який несе відповідальність за цю дитину. І наставник відвідує цю дитину", — розповіла Олена Шульга.
За словами Павла Шульги, наставництво розвинене в Бразилії, Конго, Франції, Німеччині й Польщі.
