21 січня 2015 року о 5 ранку з трьома побратимами на легкому броньованому транспортері Андрій Казмірчук, військовий з міста Старокостянтинів, що на Хмельниччині, одним із останніх покинув підірваний сепаратистами Донецький аеропорт.
Андрій Казмірчук розповідає - на війну пішов добровольцем. Потрапив у третю хвилю. Після мобілізації його направили у 95-ту житомирську десантно-штурмову бригаду, де саме формувався 90-тий десантний батальйон. У грудні 2014-го – його перша ротація, і одразу в Донецький аеропорт.
«В аеропорт за наказом не їхав ніхто. Туди формувався список - той, той, той... Бажаєте? Хто не бажав - той не їхав. В січні 15-го року, коли ми заїхали допомагати хлопцям, тоді вже було складно. Ми не контролювали фактично вже нічого. Десь контролювали метрів 70 квадратних нового терміналу. І зверху, і знизу, і навколо нас був ворог. Тоді і морально, і фізично було дуже складно» , - згадує «кіборг» Андрій Казмірчук.
Закарбувалися у пам’яті перші хвилини приїзду у ДАП, продовжує Андрій Казмірчук.
«Вибухало, стріляло все, що тільки могло стріляти і вибухати. Велика кількість поранених, хаос. Всередині цього терміналу такий собі невеличкий склад боєприпасів – він горить. Вибухають протитанкові міни. Перші 10 хвилин ти просто примушуєш взяти себе в руки і діяти», - каже Андрій.
За словами воїна, в ніч з 20 на 21 січня, після підриву нового терміналу, його вибухом викинуло з позиції на відкрите місце, яке прострілювалося. Сім годин він пролежав на відкритому місці, де з однієї сторони працював кулеметник, а з іншої - снайпер.
«Вибухнуло між колоною і балкою, і мене цією хвилею відкинуло. Хлопці о першій годині ночі, 13 чоловік, вони вийшли пішки звідти. А я трохи далеко був, і так лежав, що звідти кулеметник, а з іншої сторони снайпер працює. Тобто я навіть стати не міг, нічого», - розповідає про останні години захисту Донецького аеропорту Андрій Казмірчук.
О 5 ранку до військових прорвалися дві МТЛБ, одну одразу підпалили, пригадує Андрій. На іншій - четверо бійців вийшли з оточення.
«Пригадую, як стрибнув у транспортер, який прорвався до нас, а за 300 метрів зенітка перебила траки. Далі з оточення виходили пішки», - каже воїн.
Перше, що зробив Андрій, діставшись своїх, зателефонував додому.
Наслідки двох контузій даються взнаки і після демобілізації, розповідає «кіборг».
«Заїкався я, не розмовляв, забував слова. Було вкрай важко. Не спав, кожну ніч ходив в атаку, шукав автомат. Я був важкий», - каже Андрій.
Побратими порадили йому звернутися до психолога.
«Єдине, що можеш з цим зробити, це навчитися з цим жити. Це твій біль на все життя. Якщо людину з війни можна повернути, то війну з людини ніколи не забереш», - каже захисник ДАПу.
Нині «кіборг» працює у відділі інформаційного забезпечення Старокостянтинівської міськради.
Ще один захисник ДАПу з Хмельниччини - старший лейтенант запасу Іван Зубков. Як і Андрій Казмірчук, на фронт пішов добровольцем, пригадує його мати Антоніна Зубкова. Про першу тритижневу ротацію Івана до Донецького аеропорту у грудні 2014-го батьки дізналися після того, як їх вивели з ДАПу.
«Він мені тоді подзвонив і каже: «Мам, мені дали роту». Я йому кажу: «Синок, ми пишаємось тобою». А вже другий раз він зайшов в аеропорт 16 січня. Я ще його набрала 16 січня. Мене щось мучило, то я й набрала. Чую, там таке робиться. Питаю: «Ти знову там, в аеропорту?». Да, каже», - розповідає мати «кіборга» Антоніна Зубкова.
За її словами, син був двічі поранений. 19 січня він мав можливість покинути аеропорт.
«Він на МЛТБ погрузив усіх поранених. А він вже сам був поранений в руку, в плече, і міг поїхати, але в аеропорту вже не було командирів. І він каже: «Я з хлопцями прийшов, я з хлопцями звідси і піду». І залишився», - продовжує згадувати Антоніна Зубкова.
За словами Андрія Казмірчука, Іван Зубков загинув 20 січня під час підриву нового терміналу.
«Спочатку тіло сина нам не віддавали. Ми 100 днів шукали сина, і лише на 101 день ми його таки похоронили», - каже батько захисника ДАПу Іван Зубков.
9 червня 2015 року Івана Зубкова нагородили званням Герой України посмертно. Похоронили «кіборга» у Деражні, де нині проживають його дружина Ірина та двоє доньок.
За словами координаторки Центру допомоги учасникам АТО з Хмельницької області Наталії Дзекар, під час оборони Донецького аеропорту в 2015 році загинули десять військовослужбовців з Хмельниччини. П’ятеро з них полягли в останній день оборони летовища.
Читайте також
- В Україні вшановують пам'ять захисників Донецького аеропорту. СУСПІЛЬНЕ | ВІДЕОНОВИНИ
- Перший бій за Донецький аеропорт: як він змінив перебіг російсько-української війни
