На Іграх Нескорених-2025, які цьогоріч відбувались в Канаді, українські спортсмени здобули 32 медалі: 12 золотих, 11 срібних та 9 бронзових. Це стало другим найкращим показником в історії України. До складу збірної увійшли й ветерани з Хмельниччини: це Анатолій Бирко, Ілля Гайдук, Валерій Одайник та Олег Омельчук. Вперше на цих змаганнях Збірна України виборола "бронзу" у волейболі сидячи.
Про це в етері Українського Радіо Хмельницького розповіла тренерка збірної України з волейболу сидячи Тетяна Гуранська.
Наскільки складним був цей шлях?
Складність полягала в тому, що більшість учасників не мали попереднього досвіду у волейболі чи спорті взагалі. Крім того, кожен із них має різні ступені поранень, різний психологічний стан та рівень фізичної підготовки. Найважливішим було створити команду, яка б працювала як єдиний механізм, і нам це вдалося.
Чи очікували ви на такий результат?
Насправді ні. Медаль не була для мене самоціллю. Найважливішим було спостерігати, як спортсмени, пройшовши цей шлях, змінюються, стають кращими та відкривають для себе нові можливості. Головне — щоб ці зміни пішли їм на користь, щоб вони самі побачили свої нові, сильніші версії. А здобута нагорода — це вже приємний бонус для всієї команди.
Які були емоції? Після перемоги хлопці підкидали вас на руках.
Насправді щоб досягнути результату, це дійсно має бути така системна робота, має бути повага один до одного. Обов'язково потрібно дослухатися один до одного. Не забувати, що як і перемога України, командний успіх можливий лише за умови єдності. Без цього не може бути ні справжньої команди, ні перемоги.
Нагадайте про особливості Ігор Нескорених.
Ігри були започатковані принцом Гаррі як спосіб реабілітації для ветеранів. Він сам проходив військову службу і розумів, наскільки важливо дати пораненим військовим можливість проявити себе через спорт. Протягом змагань він постійно перебував на різних локаціях і був присутній на всіх нагородженнях. До нього була прикута значна увага, адже цей проєкт викликає щиру вдячність і повагу на міжнародному рівні.
Коли ми опинилися всередині цього процесу, то переконалися: ця ініціатива дійсно працює. Було помітно, як представники різних країн виявляли шану одне до одного, стираючи межі та кордони. Тут панує справжній спортивний дух, де головними цінностями є підтримка, повага та спортивна етика. Особливо приємно було відчути тепле ставлення інших команд до збірної України. Це ще раз доводить, що спорт об’єднує людей незалежно від обставин.
Цьогоріч Ігри Нескорених були унікальні. Вперше представлені зимові види спорту.
Я вважаю, що в майбутньому цей напрям заслуговує на подальший розвиток. Після завершення змагань ми проаналізували результати та дійшли висновку, що це був потужний досвід, попри обмежені можливості для тренувань у зимових видах спорту. Наші хлопці — справжні молодці. Вони ризикували, надихалися цим викликом і підтримували одне одного. Збірна України кардинально відрізняється від інших команд, адже ми — команда, яка змагається в умовах війни. І це помітно навіть на спортивних майданчиках.
Ігри Нескорених — це шлях до своєї кращої нової версії. Як спорт допомагає нашим захисникам відновлюватися фізично та психологічно?
Усі учасники та учасниці нашої збірної перебувають у процесі реабілітації. Ніхто з них ще не завершив цей шлях, адже реабілітація — це тривалий і комплексний процес, що включає як фізичне, так і психологічне відновлення. Спорт є ключовим елементом цього процесу, оскільки поєднує в собі обидва компоненти. Фізична — допомагає відновити витривалість, зміцнити тіло, покращити загальний стан здоров’я. Психологічна — створює підтримуюче середовище, де учасники надихають і мотивують один одного, жартують, вірять у свої сили та взаємно підтримують.
Спортивні досягнення сприяють ще більшій впевненості у власних можливостях. Багато хто з учасників зізнається, що ніколи раніше не був у такій хорошій фізичній формі, як зараз. Це важливий показник ефективності спорту в реабілітації. Ігри Нескорених — це не просто змагання, а філософія безперервного розвитку. Вони допомагають побачити й відчути, що завжди є куди рухатися, змінюватися, ставати сильнішими.
Ви спілкуєтеся з учасниками Ігор Нескорених. Що вони говорять, чи залишиться спорт в їхньому житті?
Багато учасників вже після завершення змагань запитують: "Коли ми поїдемо на наступні змагання?" Навесні у Дніпрі плануються турніри з волейболу сидячи, і частина команди вже налаштована взяти у них участь. Дехто, якщо не долучиться до вже сформованих команд, створить власні. Однак спорт для них — це не лише про участь у змаганнях. Дехто вже заснував свої громадські організації та почав розвивати адаптивні види спорту в регіонах. Це чудовий показник того, що реабілітація через спорт працює, а ефект від таких ініціатив поширюється далі, як промені світла, що запалюють нові можливості для інших.
Поділіться, будь ласка, особливою історією або моментом, який найбільше запам'ятався вам під час цих змагань. На вашій сторінці у Фейсбуці є багато щемливих світлин і з принцом Гаррі, про якого ви вже згадували, із прем'єр-міністром Канади Джастіном Трюдо…
Одним із найзворушливіших моментів, який мені запам’ятався, на жаль, не зафіксований на світлинах, адже його просто не встигли вловити. До нас приїхало багато представників української діаспори, серед яких був хлопчик на інвалідному візку. Він був одягнений у гарну вишиванку. Але можливо є відео, де наш Анатолій Бирко возить його по майданчику після гри. Якщо знайду його, обов’язково поділюся.
Хлопчика звати Марк. Він приїхав у супроводі асистента, який допомагав йому під час заходу, подібно до того, як це організовано в Україні. Протягом дня він відвідав кілька локацій, ми спілкувалися. Пізніше з нами зв’язалася його мама. Ввечері, повернувшись додому, Марк сказав їй: "Сьогодні я вперше відчув себе нормальним". І, напевно, ось цей момент, ця така дитяча щирість і є дитяче чисте бачення того, що там відбувалося. Я думаю, що це найдорожча для мене історія.
Авторка: Інна НІКОЛАЄВА
Слідкуйте за новинами Суспільне Хмельницький у WhatsApp, Telegram, Viber, YouTube, Instagram, Facebook та Threads.
