У бойової медикині Оксани на позивний "Багіра" удома на Хмельниччині двійко дітей, а в 106 бригаді територіальної оборони — десятки братиків. Так вона називає бійців, з якими служить і яких лікує.
Історію бойової медикині "Багіри" записали кореспонденти Суспільне Хмельницький.
Бойовою медикинею Оксана стала понад рік тому, приєднавшись до медичної роти 106 бригади ТрО. Зараз її батальойн перебуває на Сумщині — бійці відновлюються після боїв. У медикині і на відновленні достатньо роботи — відвезти на консультацію до лікарів, поставити призначені уколи та крапельниці.
Застаємо "Багіру" якраз за роботою – ставить крапельницю своєму побратиму Юрію. Він на війні з перших днів повномасштабного вторгнення. Також родом з Хмельниччини.
"Я був на Бахмутському напрямку, тримали оборону, воювали проти "вагнера". Не всі вийшли звідти, але вийшли", — розповідає Юрій, поки Оксана ставить йому крапельницю.
З нею, каже, зустрілися у лікувальному відділенні медроти.
"Я вивозила поранених, "300-их", а він нас обороняв, тримав небо над нами. Зараз після того всього він потребує протезування — будуть міняти тазостегновий суглоб", — доєднується до розмови медикиня.
На один суглоб Юрію знадобиться 120 тисяч гривень.
"Це без реабілітації. Досить велика сума. Ми якраз збираємо, хочемо допомогти побратиму. Бо зараз наш Юра, на жаль, нічого не може. Він дуже важко ходить. Допомагає нам все, але так щоб на бойові — не піде", — каже "Багіра".
З її слів, проблема з суглобами у Юрія — наслідок надмірних навантажень.
"Броніка не знімали, як його знімеш – буде все тоді. Майже дві доби в екіпіровці всій, все разом десь до 40 кілограмів", — говорить військовий.
Але, зізнається, не це найважче на фронті.
"Найважче, це коли по тобі стріляють, а ти нічого не можеш зробити", — каже Юрій.
До евакуаційного відділу свого 88 батальйону, розповідає Оксана, вона приєдналась на Лиманському напрямку в 2023-му.
"300-тих" важко забирали. Дорога вся обстріляна. Але нічого, ми модні – на броні працюємо. А цей біля нас "200-ий" лежить в пакеті, отак страшно їхати. Не хочеться "200-их" возити. Всіх хочеться живими вивозити. Але, на жаль, це війна, і реалії тут такі", — говорить медикиня.
Пригадує одну з історій, що на межі з дивом.
"Ми привезли Валєру. Він "300-ий", легкий, а побратим, якого він виніс 3 км чи скільки – вони на міну наїхали — "200-ий". І цей Валєра питає: "Що мені робити?". Я кажу: "Жити!". Потім показали, що з тої машини лишилось. Все згоріло, купа металобрухту, там нічого не лишилась. А цей Валєра вижив", — розповідає "Багіра".
Жінка не приховує — на війні є місце для страху.
"Як "касета" впала на Лимані — ми тоді цивільних вивозили,— тоді злякалась. Тоді було дуже страшно. Там хлопців забираєш "300-тих", то не страшно, а там злякалась. Я з хати не виходила", — згадує Оксана.
У цивільному житті, розповідає, 14 років працювала фельдшеркою. Вдома її чекають мати і двійко дітей.
"Козаку моєму 11 і принцесі – 7. Поки за півтора року я їх бачила всього тричі — два рази по десять днів, і оце мене пустили в квітні на 15 днів, у мами якраз був День народження, 55 років. Ми тоді вперше за рік побачились з братом — він на Запоріжжі служить, я на своєму напрямку. Я його вперше обіймала. У мене брат на 5 років молодший, вже двічі поранений. Рота снайперів. Він – стрілець", — говорить Оксана.
Після виконання усіх медичних маніпуляцій, "Багіра" збирається в госпіталь — везе своїх побратимів на консультацію до лікарів.
"Сьогодні трьох везу. Двох до невропатолога. З невропатологами тут багато роботи, самі розумієте, де працюємо і що робиться. І одного до хірурга, це лише на консультацію", — говорить медикиня.
Кого не госпіталізують, каже, після призначень повернуться в медроту.
"Будемо тут і капати, і колоти. У нас є лікувальне відділення. При нашому легендарному 88 батальйоні у нас була стовідсоткова укомплектованість. Тут, де ми зараз, на моє евакуаційне відділення, мені треба 19 людей за штатом. Я маю тільки семеро. Я – начальник і фельдшер евакуаційного, та маю ще одного фельдшера, два санінструктори і три водії. Тобто, дуже мало нас. Нам дуже треба лікарі — і з вищою медичною освітою, і з середньою, ну будь-кого, хто хоч якесь відношення має до медицини. Тут дуже потрібні люди, дуже", — каже на прощання "Багіра" та їде зі своїми братиками до лікарів.
Слідкуйте за новинами Суспільне Хмельницький у Telegram, Viber, YouTube, Instagram, Facebook та Threads.
