Троє з чотирьох синів Василя та Людмили Лозанів з Хмельниччини стали на захист України з перших днів повномасштабної війни. Зараз всі вони мають офіцерські звання та нагороди.
Як виховували захисників — у матеріалі Суспільне Хмельницький.
Подружжя Василя та Людмили Лозанів, що з села Іванковець на Хмельниччині, виховала чотирьох синів. Троє із них — 42-річний Андрій, 33-річний Павло та 29-річний Володимир стали на захист України у перші місяці повномасштабного російського вторгнення, розповів їхній батько Василь Лозан.
"Почали записуватись в тероборону й вони пішли туди. Володя служив, то він перший пішов. А інші не служили. Коли прийшли туди, то там черга була. Дуже багато народу тоді було. Так він пішов, записався. Але виходить, говорить до Павла, що там формуються автороти", — сказав Василь Лозан.
Старший, Андрій, за словами батька, не підлягав мобілізації, проте пішов добровольцем. Служить в інженерних військах. Тепер він — старший лейтенант.
Добровольцями пішли у військо й молодший і середній сини — Володимир та Павло. Павло — молодший лейтенант, розповідає батько. Він — штурмовик і в його підпорядкуванні близько сотні людей. Зараз він боронить Харківський напрямок.
"Він такий шустрий. Якось сніг випав і застрягла вся колона. 15 машин з військовими застрягли. Він зателефонував в частину й сказав: "Не пускати, перекрити дорогу, бо побачать, "накриють» всю колону", — правда вони перекрили. Перетелефонували до фермерів прогорнули дорогу", — пригадує батько захисників.
Володимир також молодший лейтенант і так само зараз — у штурмовиках, каже батько, а раніше служив сапером на Херсонщині: "Вони займалися розмінуванням території. То бувало таке, що вони по 200 танкових мін збирали. Вони ходили по полю, значили, потім збирали й утилізували".
Василь Лозан каже, із синів одружений лише Андрій. Володимир має дівчину, з якою планує створити сім’ю: "Вона така бойова, що приїздила до нього туди, не він воює. Правда вона туди на передок то не йшла, але була там і в Херсонській області".
Мати говорить, весь час із чоловіком моляться за своїх воїнів. Жінка вірить, що батьківська молитва оберігає їх. Людмила розповіла історію молодшого сина Володимира: "Він мені розповідав: "Бачу, наді мною летить та ракета". Вона над ним розірвалась і біля нього впала. Все — його не зачепило".
Людмила каже, її сини дружні з дитинства. В дорослому віці допомогли один одному купити житло: "Так, як би кожен збирав ці гроші окремо, в них би не було жодної, а так, оскільки вони всі йшли разом, і, якщо комусь щось потрібно, чи до кредиту, чи щось, один іншому додавав".
Дітей не готували до війни, говорить Людмила Лозан. Вони навчалися музики: "Андрій грав на баритоні. Павлік — на корнеті. Андрій він більш такий спокійний був, ну він і зараз такий більш спокійний, врівноважений. Павлік — він такий — він занадто справедливий. Володя, він теж такий своєрідний".
Всі три сини мають вищу освіту, розповідає батько, виховувались у релігійних традиціях. Ніхто з них не курить. З дитинства допомагали у всьому батькам.
"Андрій ходив сюди в православну церкву, прислужував священнику. А я то ходжу в молитовний дім до баптистів, то ці два молодших — Володя і Павлік, ходили зі мною. Там воскресна школа була в нас, вони там займалися, ну, і Діма теж трішки тут, у православну", — сказав батько військових.
Батьками зараз опікується четвертий син 39-річний Дмитро, каже Василь Лозан.
Василь Лозан каже: за два роки у синів-військових відпусток практично не було: "Павло говорив, що будемо до переможного. Так що ніхто з них не говорив, що хочуть додому. Будуть служити поки не закінчиться війна, а там буде видно".
Після нашої перемоги, розповідає батько, сини планують відбудовувати Україну.
Слідкуйте за новинами Суспільне Хмельницький у Telegram, Viber, YouTube, Instagram, Facebook та Threads.
