13 разів на передовій працював барбер-волонтер з Хмельницького Артур Букевич під час повномасштабної війни. На Схід їздив щонайменше на тиждень. Там робив військовим зачіски. Каже, дуже часто потрапляв під обстріли, проте планує й далі їздити на фронт до воїнів, які вже стали йому сім’єю.
Історію Артура Букевича читайте у матеріалі Суспільне Хмельницький.
"Більшість цивільних мені ставили питання, а навіщо ти їздиш туди, якщо вони можуть побритися самі — під машинку. На жаль всі якось звикли, що вони там мають в грязюці жити, одні сухпаї, мівіну їсти, не відчувати себе людьми", — говорить Артур Букевич.
Барбер-волонтер пригадує, як потрапив під один з обстрілів: "Була така історія, що ми стрижемось на вулиці й починаються прильоти десь по двору, дуже близько. Один військовий мені каже: "Бери машинку — пострижеш мене в підвалі". А взагалі багато разів таке було: і авіація, і гради, і міномети, і танки".
У лютому буде рік, каже Артур, відколи він їздить на фронт, вже 13 разів був там. Працює так щомісяця, в середньому — по 10 днів. Вдень бувало стриг 25 людей, якщо не було обстрілів. Артур говорить, що навіть на війні військові хочуть бути стильними.
"По-перше, дивляться за бородами. Це так прикольно, що мужик на війні, стоїть в бліндажі й розчісує бороду. А одного бачив, йому дружина подарувала набір по догляду, там пінка для бороди, масло, і я йому постриг бороду, стрижу вже наступного, і дивлюся на нього, а він сидить і масло втирає в бороду", — розповів Артур.
На фронт, окрім інструментів перукаря, бере і каску, й бронежилет. Проте там хоче створити атмосферу перезавантаження для військових, сказав барбер: "Я беру пудру, тальк, який пахне, дуже круто пахне табаком, беру водичку, в яку я постійно капаю ефірні олії лаванди, теж класна штука, ну і, звісно, музика".
При необхідності каже Артур, готовий стати до зброї: "Я розумів, якщо буде відбуватися наступ, я спокійно візьму зброю і буду робити те, що вони роблять, я навіть казав: "Пацани, дайте автомат, бо я ж не буду ножицями кидатися". А вони кажуть: "Ні, друже, не можна".
Артур Букевич говорить, приїздить вже до військових як до своїх: "Цей батальйон, вони стали для мене сім’єю. Якщо я буду розділятися і їздити по всій лінії фронту, то це виходить, що я буду раз в декілька місяців до них приїжджати, того я не буду їхньою частиною".
За словами Артура, такі поїздки змінили його: "На жаль, коли я приїжджаю зі Сходу, то тут мені життя дуже сіре. Дуже сіре, через те, що зовсім інші люди. Там от люди, справжні люди, такі як от мають бути вони тут. Тобто, ти розумієш, що цінність життя — це головне".
Артур каже, їздитиме до військових й надалі, щомісяця, аж до перемоги України.
Слідкуйте за новинами Суспільне Хмельницький у Telegram, Viber, YouTube, Instagram, Facebook та Threads.
