Без вихідних і відпусток плетуть маскувальні сітки й "кікімори" хмельницькі волонтерки. Одна з них, Наталія Домбровська розповідає: почала плести їх у 2014 році, і відтоді щодня приходить в волонтерський центр — в будні, вихідні та відпустку.
За словами Наталії Домбровської, усі волонтерки приходять в Хмельницький центр в'язати сітки щодня. Педагог-організатор одного з Хмельницьких ліцеїв Ганна каже: так проводить свою відпустку.
"Я запланувала у свою відпустку максимум допомагати. Якщо є можливість, чому б ні. Ми всі потрошки ріжемо тканину і плетемо сітки. Стараємось всі, як можемо", — говорить Ганна.

Ольга Мороз, яка говорить російською та попри це має прізвисько "Бандерівка", розповідає: плете сітки з 25 лютого 2022 року. Каже, що тут випадкових і невмотивованих людей немає. Та розповідає, як одного дня у центр навідалися якісь люди з питанням, яке не може забути.
"Вони запитали: "Скільки вам платять?". А ми кажемо: "Нам не платять". Вони кажуть: "До побачення". І більше ми їх не бачили", — розповіла Ольга.
Про себе жінка говорить: "Один мій племінник в полоні з 29 листопада, інший на фронті, на Запорізькому. Треба допомагати".

Наталія Домбровська плете маскувальну сітку технікою "змійка". Жінка каже, що домовилась на роботу ходити на півтори години раніше, щоб встигати до сіток. Плете їх з жовтня 2014 року, тож уже набула швидкості в плетінні.
"У 2014 році, коли не було взагалі нічого і ці сітки — я думаю, якесь одне життя, але врятували. Це була дуже сильна мотивація. Починалося в палаці творчості дітей і юнацтва, там у нас рами стояли, нам приносили обрізки. Спочатку обрізків не було, тому ми по секондах скупляли коричневі футболки, зелені, а потім пішла зима, то купували білі простирадла, потім люди вже приносили, різали на стрічечки й плели. Мій син зараз на фронті, чоловік мене підтримує", — говорить Наталія.

Скільки сіток сплела, каже Наталія, ніколи не рахувала, бо роблять це зазвичай гуртом. З її слів, військові не раз навідувалися до них в центр — подякувати.
"Сюди приходять, дякують, навіть деякі зі сльозами на очах. Обіймають. Хлопці розказували, що машина була накрита сіткою і її не помітили. Проїхали повз і не помітили. Так само як хлопці були в костюмі, в "кікіморі", пройшли в декількох метрах від них і не знайшли. Я думаю, це врятувало не одне життя", — каже Наталія.
Волонтерка Іванна Федощук говорить: зараз охочих плести сітки небагато: "Спочатку, коли війна почалася, дуже багато людей було, навіть місця для усіх не вистачало. Можливо, для когось вже війна скінчилася. Можливо, хтось не має часу", — сказала Іванна.
Сітки замовляють різного розміру, розповідає Івана: "В нас був рекорд 15 на 15 метрів, було 18 на 10 метрів. Це були дуже складні сітки".
Сітки волонтери везуть самі на передову, відправляють їх поштою, де вона ще працює, а інколи їх забирають самі військові.
Слідкуйте за новинами Суспільного Хмельницький у Telegram, Viber, YouTube, Instagram та Facebook.