Мізар, перкаль та джейми: поселення татар та татарські звичаї у селі на Хмельниччині

Село Ювківці, колишнього Білогірського, а тепер Шепетівського району, що на Хмельниччині, здавна називали татарським, бо колись тут оселилися кримські татари. Люди давно асимілювалися з місцевим населенням, та залишилася пам’ять. Своїми спогадами дитинства з Суспільним поділилася уродженка села Ювківці Людмила Панасюк.

Легенда про сімох татар

У Ювківцях від діда-прадіда переказується легенда, що село було започатковане сімома полоненими татарами, розповідає жінка. За її словами, село існує давно.

«Я пам’ятаю надгробки на татарському кладовищі, яке у нас називають «Мізар», і на одному з них була дата смерті - 1600 рік. Надгробки ті були з мармуру, великі та гарні. Це свідчить про те, що татари тоді жили багато. За легендою, в період монголо-татарської навали татари потрапили в полон, і князь Острозький дав їм тут землі, на яких вони оселилися. Так як жінок-татарок не було, вони одружувалися на українках, і тому тут у нас зараз така суміш татарів і з українцями, і з поляками. Але село було дуже велике, і з тих всіх даних, що наразі маємо, можна говорити, що існувало воно ще років 500 тому», - розповідає пані Людмила.

Вона говорить, що виросла серед татар. Її дідусь також був татарином.

Бабусі-знахарки

Славилося село Ювківці здавна бабусями-знахарками, які лікували народною медициною.

«Я пам’ятаю три бабусі, до яких люди приїжджали за допомогою. Вони лікували душевно хворих, позбавляли переляку. Я дуже добре пам’ятаю, як це було. Одна із цих бабусь приходила до нас додому і часто брала мене збирати лікарські трави. Але з тих лікарських трав, які тоді збирала, я тільки запам’ятала фіалку трьохкольорову», - ділиться спогадами жінка.

Татарські могили на мізарі у селі Ювківці Шепетівського району. Фото: Український тиждень

За словами пані Людмили, лікували бабусі за допомогою татарської молитви та лікарських трав. «Знахарські» знання передавались від батьків до дітей. Молитви були написані фарбами з лікарських трав і писались вони так, як і в усіх мусульман: з права на ліво.

«Вичитували молитву на татарській мові, потім листочки з молитвами причіпляли хворим до комірця і до рукава, підкурювали лікарськими травами. Я пам’ятаю, що траву підпалювали та накривали чорним покривалом, і людина дихала димом цієї трави. Молитовники були у них написані російськими буквами, але татарськими словами. Зрозуміло, що татарської мови вони, мабуть, не знали, хтось їм понаписував», - розповідає пані Людмила.

Було татарське, стало - німецьке

У Другу світову війну, коли у село прийшли німці, сім’ю Людмили Панасюк примусово виселили в село Кунів тоді ще Ізяславського району.

«Найбільше село зазнало втрат у 1942 році. Дідусь розповідав, що коли до них прийшли німці, вони виселили всіх людей із Ювківець і привезли туди людей німецького походження, що жили в Україні. А коли німці відступали – село спалили, вціліло лише дві хати», - пригадує Людмила.

Родина Людмили Панасюк після війни знову повернулася до Ювківець. Ювківці, каже Людмила Панасюк, з татарської мови означає «веселівка».

Жінки на мізар не йшли

Жінка згадує, що після війни до Ювківців стали звозити татарів на поховання.

«До нас завжди телефонували або хтось приїжджав і казав про похорон. Дідусь тоді прокидався рано, повністю мився. Витягав килим, у нього був такий килим з мечеттю намальованою, виймав Коран і вичитував. Зустрічали тих, що привозили померлого, на мізар за селом, проводжали до мізара. Жінки на мізар не йшли. Ховали в ямі без труни, мерця просто обгортали спеціальною тканиною - перкалем, клали на землю, а потім ставили під кутом 45 градусів такий ніби дашок, а тоді уже засипали землею. Роздавали хлопчикам на мізарі вузлики з хустинок, а в тих вузликах були копійки: 10, 25 копійок. Такі вузлики давали хлопчикам, дівчаткам не давали», - розповідає пані Людмила.

Між двома погорбами, згадують старожили Ювківець, ще до Другої світової війни стояла мечеть. Вікіпедія

Поминальні обіди, зазвичай, готувала бабуся пані Людмили, вона була місцевою кухаркою.

«Ще досі пам’ятаю ті обіди, їх влаштовували у нас в хаті. На перше обов’язково був курячий суп із саморобною локшиною. Коронною стравою була сита – розведений в гарячій воді мед, дуже солодкий такий соус. Ще бабуся пекла «джейми» - прісні млинці круглої форми», - розповідає Людмила.

Жінка досі згадує доброту татар, каже, вони завжди допомагали та підтримували один одного.

Читайте також

• Відвідала церкву та залишилася на Хмельниччині: історія вірменки, яка тікала від війни
• У Хмельницькому переселенці можуть безкоштовно відвідувати бібліотеку
• 90-літня переселенка з Луганська, яка евакуювалась у Хмельницький, згадує окупацію в Другу світову