Він не захотів жити при окупаційній російській владі в Херсоні, а тому покинув місто. Вимушений переселенець з Херсонщини Сергій Бутиренко розповів про свої перешкоди дорогою до Хмельниччини. Аби виїхати з окупованого міста, чоловік перетнув не один російський блокпост, і вивіз на власній автівці своїх земляків. Його історія у матеріалі Суспільного.
З молитви щодня починає свій день херсонець Сергій Бутиренко, котрий нині живе на Хмельниччині.
«Перебуваючи в Херсоні я бачив, як ходили по квартирах. Хтось здав списки активістів. Я особисто бачив, як їх виловлювати. Тих, хто намагався втекти розстрілювали. З БТР їздили по будинках. Я не захотів жити в окупаційній владі. Я не захотів жити там, де зовсім чужа мені країна, невільна та рабська. Я більше не міг там знаходитись і зібрався якнайшвидше звідки їхати», - розповідає переселенець з Херсонщини.
Перший раз Сергій Бутиренко зупинився у Миколаєві. Туди чоловік привіз молоду пару.
«Я зібрався в 4 години ранку і виїхав своєю машиною. Було важко їхати тому, що було дуже багато біженців і багато машин. До мене підсіли хлопець з дівчиною, котрі їхали до Миколаєва. Ми приїхали на перший російський блокпост, але вони нас категорично не пропускали. Ми стояли десь години три. Біля нас з лівого боку постійно їздили БТР з хлопцями, які мали гвинтівки з оптичним прицілом, або кулеметами, і зайвий рух якийсь неправильний, вони відразу скеровували їх в наш бік», - каже Сергій.
Наступним пунктом прибуття стало так зване Інженерне поселення, на Херсонщині. Там на блокпостах нікого не пропускали.
«Ми доїхали до виїзду з Херсону, до Інженерного поселення, і всіх завернули назад. Але я схитрив, я сказав, що їду не в Миколаїв, а поряд в Дар’ївку, до свого знайомого. І вони мене пропустили. Так ми пройшли перший пост. Дорогою я бачив дуже багато спаленої російської техніки», - пригадує чоловік.
Далі проїхали кілька сіл і багато блокпостів, розповідає Сергій Бутиренко.
«На одному із блокпостів записували дані наших паспортів, а потім пропустили далі. Так і робили з іншими людьми. Далі я виїхав через Снігурівку. На кутку перед Снігурівкою був блокпост, повертала дорога вправо. І я бачив, як молода жінка з маленькою дитиною, підійшла до них, а це були узбеки, і сказала: «Будь ласка, пустіть. У мене дуже маленька дитина, йому ще року не має». Вони дуже сварились, сказали - їдьте через Чорнобаївку. І не пропустили навіть ту жінку з дитиною. Пропускали тільки інвалідів по довідках», - говорить Сергій Бутиренко.
Проїхати далі, пригадує Сергій Бутиренко, допоміг щасливий випадок.
«Поряд йшла пара, яка була в автобусі за нами й шукала маленьку машину, щоб виїхати в Одесу на операцію, онкохворі люди були. Ми з ними поспілкувались і вони сіли до нас. І завдяки їх довідкам нас пропустили. Проїхали ще три блокпости російських і нарешті побачили наших хлопців, нашу армію, я дуже зрадів. Ми зітхнули з полегшенням», - каже переселенець з Херсонщини.
За словами Сергія, за тих рідних, що залишились у Херсоні, молиться постійно, адже хоче, щоб вони залишились живі.
«Молюсь кожен раз за всіх херсонців, за всіх людей України, щоб вони залишились живі і щоб швидше нас звільнили. Коли я виїжджав багато чоловіків казали: «Звільніть нас, ми візьмемось за зброю, ми вам допоможемо. Нас просто, по одному, тут вбивають»», - говорить Сергій.
Читайте також
- «Буду до останнього переселенця». Чоловік з Київщини, який втікав від війни, розповів, як волонтерить у Хмельницькому.
- “Я знаю, як вибухають Гради”. Переселенка з Лисичанська мріє побачити свою домівку та повернутися у професію.
- Відвідала церкву та залишилася на Хмельниччині: історія вірменки, яка тікала від війни.
