Шість історій про долі етнічних поляків – жителів Хмельниччини зібрала й записала вчителька польської мови з Вроцлава Данута Сов’яр. Це біографії репресованих, депортованих, розстріляних у 30-х роках ХХ століття, чиї нащадки, розповідає Данута, зараз мешкають у мікрорайоні Гречани, на Заріччі та в селах Мацьківці і Шаровечка Хмельницького району. Чому саме там, коли вони сюди переселилися і чи вважають себе дотепер поляками, дізнавалося Суспільне.
Хмельничанин Анатолій Нікітенко показує світлини своїх тата й мами та їхніх батьків і розказує: він та його предки – етнічні поляки, які народилися й жили на Хмельниччині, де побудували хату й мали господарство. А в 1936 році їх виселили з власного помешкання без жодних пояснень: примусово завантажили в залізничні вагони та повезли в Казахстан. Каже, вважали ворогами народу.
Додає: коли в 1948 році батьки повернулися, в їхній хаті жили нові господарі. Тому вони мусили винаймати помешкання. Польську, розповідає, знає погано, бо батьки й після повернення з Казахстану боялися говорити рідною мовою.
Про долю своїх предків Анатолій розповів Дануті Сов'яр, яка викладає польську в Хмельницькому центрі "Плоскирів". На курси чоловік пішов разом із дружиною, бо хоче знати рідну мову. Данута розповідає: польську вивчають також учні Хмельницької школи №20 , що в мікрорайоні Гречани.
Дев'ятикласниця Еріка Безкоровайна каже: "Польська мова для мене є однією з рідних мов, тому що мої родичі поляки, і польська мова для мене цікава".
Бандуристка Мирослава Зайцева каже, що має глибоке польське коріння і їй подобається польська музика: "Мені подобається польська народна музика, фольклор. Він такий яскравий. Наприклад, пісня "Гей, соколи!", вона дуже популярна".
Данута Сов’яр розповідає: три десятиліття викладала польську у Вроцлаві і ніколи не була в Україні. Та коли їй запропонували вчителювати в Хмельницькій громаді для етнічних поляків, погодилася. За її словами, приїхала на один рік, та вже тут два роки. Данута викладає польську в центрі "Плоскирів" мікрорайону Гречани, при костелах у Хмельницькому й селі Мацьківці. Каже: "Поляки, які тут мешкають 300 років, зберегли свою мову, свої традиції, і до цієї пори вони їх бережуть".
Хмельницький краєзнавець Олександр Буднецький каже: сюди в XVIII столітті переселили селян із Польщі після 30-літнього перебування на цій території турків, коли повернулася Річ Посполита. Додає: "Власники цієї землі Замойські, щоб тут відродити економічне життя, переселяють з тодішнього Мазувецького воєводства селян і оселяють їх в конкретних чотирьох місцях: це тоді село Гречани, село Мацьківці, Шаровечка і село Заріччя".
Олександр Буднецький каже: він - українець, народився та живе в Україні, але коріння його - польське, він етнічний поляк. За його словами, він вивчав тему репресій проти поляків на території України, бо великий террор, як він каже, торкнувся й його родини. Розповідає: "Репресували 110 тисяч осіб, з них 100 тисяч знищили фізично, тобто, розстріляли. Серед цих людей - мій родич, брат мого прадіда. В серпні 1938 року його розстріляли". За його словами, найбільше з усіх областей України розстріляли й виселили поляків теперішньої Хмельницької області, яка була прикордонною з Польщею. Скільки сааме, каже, точна цифра йому невідома. Додає: "Поляки починають в той період розглядатися як нелояльне в ставленні до радянської влади населення. Чи мало це підстави, чи ні, це було неважливо, і починається ціленаправлене знищення цієї етнічної меншини на цих територіях".
Данута Сов’яр розповідає: взялася за такий історичний проєкт, бо хотіла показати долі етнічних поляків в Україні на прикладах родичів своїх слухачів.
