Коли Роман служив, його мама Аліса намагалася бути поруч із сином — знаходила роботу поблизу його місця служби, їздила до нього та хотіла разом із ним піти на війну. Наразі понад рік вона шукає Романа, який 22 квітня 2025 року зник безвісти на Сумському напрямку. Перед бойовим завданням син зателефонував мамі й сказав, що повернеться через 10-15 днів, аби піти на ротаціюРотація — це планова заміна особового складу або підрозділів, які виконують бойові завдання в складних чи небезпечних умовах, на свіжі сили для відпочинку та відновлення.. Останнє, про що попросив її: «Мамуль, я тебе тільки одне прошу — бережи себе».
Про це Суспільне Хмельницький розповіла Аліса, мама зниклого безвісти Романа.
«До сьогоднішнього дня я надіюсь, вірю і чекаю, що мій син живий і повернеться додому».
За словами жінки, Роман народився третьою дитиною в сім'ї. Старші брат і сестра після школи створили власні сім'ї, а він залишився з мамою.
«Ми як сім'я завжди разом вирішували, що нам зробити, як нам зробити. Підтримували один одного. Роман ніколи ні в чому мені не відмовляв. Щоб не просила. Він мене слухав. Він був спокійною дитиною. Коли Роман приходив в службу в армії, коли почав служити, я намагалась бути ближче до дитини. Я навіть собі там поблизу Чопа знайшла роботу, щоб з ним кожен день зустрічатися».
Роман, пригадала Аліса, навчався на кухаря-офіціанта, їздив на роботу до Польщі. Попри пропозиції там залишитися, повернувся до України.
«Нас так мало залишилося»
12 липня 2021 року Романа призвали на строкову військову службу до Державної прикордонної служби України. За словами матері, він сам хотів служити. Після початку повномасштабного вторгнення продовжив служити за контрактом.
«Про війну не розповідав. Дізнавалася про пережите випадково — з розмов сина з іншими людьми».
За її словами, після закінчення строкової вирішив підписати контракт.
«Я приїхала до сина в цей час. Його вже готували до війська, але я цього не знала. Роман не хотів, щоб я знала, що він йде на війну. Я навпаки намагалася його підтримати, підбадьорити. Навіть сама прийшла у військкомат і написала заяву, що я хочу йти на війну. Я хотіла бути і на війні ближче до сина. Але я не прийшла комісії, на жаль».
У лютому 2025 року Роман потрапив до госпіталю, отримавши поранення під час виконання бойових дій. Після цього на десять днів поїхав додому.
«Я його просила, щоб він не повертався більше туди. На що він мені відповів: "Мамуль, я не можу залишити своїх хлопців. Нас так мало залишилося. Тим більше, в нас скоро буде ротація. Все буде добре"».
Перед поверненням на службу гостював у брата на Сумщині. 27 березня зателефонував мамі і сказав, що його відправляють на завдання, пригадала жінка.
«"Мам, не переживай. Все буде добре. Я на 10-15 днів — і я повернуся. У нас же скоро ротація. Нас мають поміняти. Мамуль, я тебе тільки одне прошу — бережи себе". Мені ці слова постійно...Постійно я їх чую, як він до мене їх говорить».
«Щось відчувала я, щось недобре»
Після того, як Роман вирушив на завдання, Аліса була на зв'язку із одним з його побратимів. Він був на рації та запевняв жінку, що все добре, Роман живий та перебуває на позиції. Вони чекали на ротацію. Перед Великоднем почала відчувати тривогу, пригадала жінка.
«Не хотілося нічого. Навіть паски пекти не хотілося. Все з рук валилося. Щось відчувала я, щось недобре. 21 квітня зателефонувала побратимові. Він повторив, що все добре і просив їм навіть передати паски. Пізніше телефон перестав відповідати. У військовій частині пояснили, що зв'язку з позиціями немає».
25 квітня, розповіла Аліса, їй зателефонували із частини.
«Спочатку припускали, що він міг вийти за провізією, але до місця призначення не дійшов. Його не знайшли. Припускали, може доєднався до іншої пригади. Тіла немає. Ні пораненого, ні тіла немає. Ми дрони підіймали. Чекаємо».
«Ніхто з них не бачив його тіла»
Перші пів року Аліса чекала, що син з'явиться, вийде на зв'язок. Шукала інформацію через побратимів, зверталась до військової частини, подавала заяви до відповідних служб, писала звернення.
«Разом з іншими родинами зниклих їздила на зустрічі до Координаційного штабу, до командирів, брала участь в акціях в Україні та за кордоном. Ми всюди подаємо наше звернення. Але відповіді немає — де дійсно знаходяться наші рідні. Згодом я почула від побратимів найстрашніше: "Роман, ймовірно, загинув". Але ніхто з них не бачив його тіла».
Жінка розповіла, що після тих слів особисто поїхала до командира частини.
«Я просила: допоможіть мені знати правду за сина, щоб мені повернули дитину. Допоможіть мені знайти дитину. Це ваш обов'язок. Ви відправляли солдатів на війну — ваш обов'язок їх шукати».
За її словами, командир відповів, що Роман може бути живим та перебувати в іншому місці.
«Після пів року я зрозуміла, що, можливо, сталося найгірше. Але для мене найгірше — це невідомість. Хоча надія в мене є, що син все-таки живий і повернеться додому».
Роман мріяв про кафе для дітей
Про військову кар'єру Роман не мріяв, пригадала мати.
«Він хотів відкрити невелике кафе для дітей — із майданчиком, де вони могли б проводити час. У Романа шестеро племінників. Він дуже їх любив і постійно думав про подарунки для них. Він казав: "Мам, я обов'язково хочу їм зробити якісь цінні подарунки. Не просто іграшки. Я повернуся з війни і і куплю їм усім подарунки"».
Жінка розповіла, що син завжди допомагав людям — друзям, старшим, знайомим, односельцям.
На Романа чекають ще старші брат і сестра, бабуся, дідусь, шестеро племінників та інші рідні. Брат Михайло після зникнення Романа, зі слів мами Аліси, хотів піти на війну, щоб спробувати знайти його.
«Він сам пішов у військкомат, щоб його забрали на війну. Казав, що хоче брата знайти».
За її словами, мама просила Михайла не йти.
«Я кажу: "Міша, сину, ти ж моя підтримка. Ти підеш на війну — хто мене підтримає більше, як ти?"»
Михайло залишився. Зараз він перебуває за кордоном, де працює і допомагає родині. Але, зі слів мами, важко переживає зникнення брата та шкодує, що не зміг зупинити.
«Він телефонує до мене, плаче. Каже: "Так тяжко, мамо, за Рому тяжко. Якби я знав…Я так зрозумів, що він, може, не поїде, бо він нічого не сказав. А в останній день сказав: "Мішаню, братішка, ну поїду. Я вернусь, я приїду скоро"».
«Це історія не закінчена»
Понад рік після зникнення Романа його мати продовжує чекати.
«Для мене немає крапки в цій історії. Це історія не закінчена. Надіюся, що Рома все-таки повернеться додому. Віримо, надіємося, чекаємо. Вже в полоні — тільки щоб він був живий. Молимося за його здоров'я, даємо йому здоров'я, сили і терпіння витримати, щоб повернувся додому. Живий».
Оберіть Суспільне Хмельницький в обрані теми, щоб читати нас у Google Новинах.
Також слідкуйте за новинами Суспільне Хмельницький у WhatsApp, Telegram, Viber, YouTube, Instagram, Facebook, Threads та TikTok.
