33-річний ветеран Сергій Лемешев із села Маниківці, що на Хмельниччині, втратив зір на фронті, пережив понад десять операцій і повернувся до життя завдяки тривалій реабілітації. Четвертий рік він шукає способи повернути додому старшого брата, який потрапив у російський полон 14 липня 2022 року. Брата називає своєю єдиною надією.
Про це Суспільне Хмельницький розповів ветеран російсько-української війни Сергій Лемешев.
"Стукаю в усі двері, аби допомогли повернути брата".
Зір 33-річний ветеран російсько-української війни Сергій Лемешев втратив "на нулі" в жовтні 2022 року. Вдома, в селі Маниківці Деражнянської громади, зазначив, хазяйнує сам. Готує для себе і для собаки Баді.
"Вчора запікав картоплю з індичкою. Одні ми з ним, а так нічого, справляємося".
Зі слів Сергія, найважче те, що його старший брат четвертий рік у російському полоні. Разом, пригадав, повернулися з-за кордону на початку повномасштабного вторгнення захищати Україну. Разом служили до 14 липня 2022 року, коли брат потрапив у засідку.
"Брат перед тим попросив ротного не брати мене з собою, бо на той момент я стояв на позиції, був сильний обстріл, і я погано почувався. Лікар зробив мені знеболювальний укол, після чого я заснув. Коли брат вирушав на позицію, він попросив ротного залишити мене, щоб лікар міг мене оглянути. Близько 5-ї ранку 14 липня вони потрапили в полон".
Тоді, зазначив Сергій Лемешев, брат за звичкою уберіг його.
"Усе дитинство він возив мене на велосипеді на рамі, завжди захищав — і на фронті так само намагався вберегти. Після того як брат потрапив у полон, я ще три місяці воював і отримав важке поранення. Шансів давали мало. Постійно казали, що я в тяжкому стані, що невідомо, чи взагалі виживу. А якщо й виживу, то нічого не говоритиму, нічого не пам’ятатиму, залишуся, грубо кажучи, "овочем".
Військовий розповів, що 23 дні був у комі, переніс понад десять операцій і кількарічну реабілітацію в Україні й за кордоном. Тепер хоче повернути брата.
"Ми з братом і з побратимами не робили й кроку назад — йшли до кінця. І брат у мене справжній воїн — він завжди вчив, що солдат має виконувати свій наказ. Ми давали присягу. І ось тепер, коли я осліп, я стукаю, а мене просто не чують. Стає сумно від усвідомлення, що ти наче "відпрацьований матеріал", нікому не потрібний".
Замінити брата, зазначив, не зможе ніхто.
"Люди в селі мені дуже допомагають. Ми з Баді проводимо разом дні. А коли Баді був у школі — то був просто капець. Я залишався в чотирьох стінах зовсім один. Життя було б зовсім іншим, якби брата повернули. Ми б разом щось робили, кудись їздили. Ми ж від самого дитинства завжди були вдвох".
Сергій Лемешев зізнався, що не звик сидіти на місці. Зараз у цьому йому допомагає собака-поводир Баді.
"Він дуже мені допомагає — без нього я не зміг би так швидко пересуватися. Ми багато куди їздимо: у Київ, Одесу. Тут він добре знає маршрут до магазину, стадіону".
Слідкуйте за новинами Суспільне Хмельницький у WhatsApp, Telegram, Viber, YouTube, Instagram, Facebook, Threads та TikTok.
