Лейтенант із Хмельниччини, який пройшов запеклі бої на Запорізькому напрямку в складі 82-ї окремої десантно-штурмової бригади, нині допомагає ветеранам та демобілізованим у Деражнянській громаді.
Про це Суспільне Хмельницький розповів ветеран українсько-російської війни Тарас Нечепорук.
З його слів, 1 грудня 2022 року розпочався новий етап у його житті.
"У серпні я отримав повістку, пройшов військово-лікарську комісію та став до лав Збройних сил України. Базову підготовку проходив у 199-му навчальному центрі в Житомирі, після чого — офіцерські курси у військовій академії міста Одеси. Там же отримав призначення командиром аеромобільного взводу 82-ї окремої десантно-штурмової Буковинської бригади".
Тарас зазначив, що з перших днів літнього контрнаступу 2023 року брав участь у бойових діях, згодом — як заступник командира роти, а з часом і як тимчасовий виконувач обов’язків командира роти.
"Найважче у службі — це постійна готовність. Війна триває 24/7, і в будь-який момент кожен воїн може отримати наказ вирушати на позиції. Це не перебільшення — це реальність кожної миті".
Ветеран поділився, що із серпня 2023 до березня 2024 року він ніс службу на Запорізькому напрямку. Одним із найбільш емоційних моментів стала поїздка на полігон у Житомирі на бойовій машині "Страйкер" у березні 2024 року. Тоді ж він згадав, як рік тому вирушав звідти на фронт, ще "необстріляний", не знаючи, що на нього чекає.
"Повертався на відновлення разом з батальйоном, з гордо піднятою головою, з досвідом, та думками хоч про якийсь відпочинок".
За його словами, у травні 2024 року під час навчань він відчув сильний біль у правій нозі.
"Спочатку — знеболювальні, проте згодом уже не міг підвестися з ліжка. У шпиталі Житомира поставили діагноз — артроз, а згодом асептичний некроз кульшових суглобів. Також виявили перфорацію барабанної перетинки — наслідок вибухової травми, отриманої ще у 2023 році".
Тарас пригадав, що після двох операцій, зокрема заміни правого кульшового суглоба, 7 січня 2025 року він був звільнений у відставку наказом командування ДШВ. Встановлено третю групу інвалідності.
"Під час лікування я вивчав законодавство — хотів бути підготовленим до цивільного життя. І це допомогло".
Захисник поділився, що окрема глава в історії — це підтримка дружини. З його слів, вона не просто чекала — вона включилася в боротьбу разом із ним. Саме Анна зібрала кошти на авто, придбала "EcoFlow", що забезпечувало командно-спостережний пункт зв’язком та енергією, організувала побутові речі.
"Вона приїжджала до мене всюди — в Одесу, Миколаїв, Запоріжжя, Житомир. Завжди відповідала на мій дзвінок, завжди була поруч, коли я мав змогу бодай на добу вирватися в місто. Вона не просто чекала — вона була моєю опорою".
Чоловік розповів, з квітня 2025 року працює фахівцем із супроводу ветеранів та демобілізованих осіб у Деражнянській територіальній громаді. Його особистий досвід бойових дій, поранення і повернення до мирного життя дають змогу глибоко розуміти потреби тих, хто повертається з фронту.
"Кінця війни поки не видно, але я вірю — останнє слово буде за нами, за Україною".
Слідкуйте за новинами Суспільне Хмельницький у WhatsApp, Telegram, Viber, YouTube, Instagram, Facebook та Threads.
