Згенеровано з допомогою ШІ
Житель Херсона Артур Давегліс перебуває у російському полоні вже чотири роки. Останній раз чоловік, за свідченням матері, виходив на зв'язок у 2023 році при перевезенні до Ростова.
24 лютого 2022: о сьомій ранку біля військкомату
Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, Артур Давегліс, юрист Херсонського вищого училища фізичної культури, о сьомій ранку вже стояв біля військкомату. Він був призовником першої черги.
«Там була така суєта, і навіть не встигли поставити у військовий квиток якусь печатку. Вдень, десь о 12, син зателефонував — і потім я нічого не знала про нього», — розповідає Ольга Давегліс.
Артура разом з іншими хлопцями доставили під Антонівський міст. 26 лютого мамі зателефонували з лікарні Лучанського: син поранений, прооперований. Волонтери вивозили бійців з-під вогню на власних машинах. Артур, сам поранений, витягнув з палаючої машини іншого військовослужбовця.
Він лишився в Херсоні. Коли місто окупували, мама з батьком переховували поранених вдома. Артур одужував і вирішив залишитись.
«Він мені сказав: "Я не буду виїжджати з Херсона. Я краще буду партизаном"», — каже Ольга.
«Мізки твоєї мами по всьому під'їзду будуть»
5 вересня 2022 року о четвертій ранку у квартирі Ольги вибили двері. Зайшло близько двадцяти людей — Росгвардія, ФСБ, СОБР.
«Мене обличчям в підлогу, наручники і все. Я нічого не встигла зробити», — розповідає вона.
Мамі одягли мішок на голову, наручники і повезли туди, де проживав Артур. Будинок оточили з усіх боків. Потім підвели Ольгу до дверей сина.
«Вони йому кажуть: "Або ти зараз відчиняєш двері і піднімаєш руки, або мізки твоєї мами зараз по всьому під'їзду будуть". Звісно, він відчинив двері», — згадує вона.
Артура кинули на бетонну підлогу. Почали заламувати руки і ноги.
«Він кричить. У мене досі цей крик у вухах стоїть», — говорить Ольга.
Маму змусили саму робити обшук: відкривати шафи, спускатися у підвал. Потім вивели на вулицю. Артура посадили в машину з мішком на голові і руками за спиною.
«Він мені встиг сказати: "Мамо, іди, не бійся, роби все, що вони скажуть"», — згадує вона.
Теплоенергетиків, 13
Де перебуває Артур, родина дізналася лише через десять днів методом виключення, об'їжджаючи місця утримання.
«Коли ми на Теплоенергетиків, 13, приїхали і сказали: "Такому-то передати посилку", а нам сказали: "Він себе погано поводить, йому нічого не положено". І тоді ми тільки зрозуміли, що він знаходиться там», — розповідає Ольга.
Охоронець запропонував: якщо мама напише заяву, що хоче умовити сина співпрацювати з окупаційною владою, їй дозволять побачення. Сценарій був прописаний: плакати, казати, що помирає.
«Я тоді сказала: "Я цього робити не буду". Вони мені сказали: "Ну, тоді все, бувай"», — каже вона.
Наприкінці жовтня 2022 року Артура вивезли з Херсона до Чаплинки. Родина дізналася про це з соцмереж. Коли мама приїхала з передачкою, ворота вже були закриті. Охоронець крикнув: їх ще вранці всіх повивозили.
Пізніше один звільнений полонений розповів Ользі, як це було. Їх з Артуром везли разом у багажнику джипа. На паромі через ріку Артур почав голосно співати, і люди на березі підхопили пісню.
«Він каже: "Ех, помирати так з музикою" — і починає дуже-дуже голосно співати», — переказує Ольга слова очевидця.
23 лютого 2023: до Ростова на суд
З Чаплинки Артура вивезли 23 лютого 2023 року в день його народження. До Ростова, СІЗО-1. 13 березня 2023 року там відбувся суд. Йому дали 11,5 року колонії суворого режиму за статтею про шпигунство.
Того дня Артуру на хвилину дали телефон.
«Він сказав, що живий і здоровий. "Не хвилюйся. Все буде добре". І каже: "Мамо, не подавай на апеляцію, бо ще більше накидують"», — розповідає Ольга.
Це був останній раз, коли Артур виходив на зв'язок.
Батайськ, ІК-15 — і зникнення
На початку 2024 року родина дізналася: Артур — у Батайську, ІК-15 — виправна колонія у Ростовській області. Чотири роки Ольга писала листи: жоден не дійшов. Все утилізовувалося на етапі перевірки.
3 вересня 2026 року Артура перевели. Адвокат дізнався про це лише 5 вересня, коли приїхав на заплановану зустріч і почув: такого тут немає. Куди переведений — невідомо.
«Зараз ніякої інформації, де перебуває Артур, у мене немає. Ми всюди його в розшук подаємо. Написала в Координаційний штаб, написала на Лубінця офіційний запит на розшук. Де він зараз — я не знаю», — каже Ольга Давегліс.
Останню звістку про Артура, за словами матері, вдалося отримати в липні-серпні 2026 року, коли звільнені полонені бачили його на прогулянці в Батайську.
Відповідь омбудсмена
Суспільне звернулося із запитом до Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини з двома ключовими питаннями — чи рахується Артур Давегліс у базах даних як військовополонений або цивільний заручник та чи може відсутність штампу у військовому квитку перешкодити його включенню до списків на обмін.
Водночас в офісі повідомили, що при встановленні статусу особи державні органи розглядають усю сукупність обставин: як людина потрапила в полон, чи брала участь у бойових діях, які є документи і свідчення. Тобто, якщо фактичні обставини відповідають критеріям військового полоненого — відсутність печатки цьому не завадить працювати над його звільненням.
Підписуйтеся на новини Суспільне Херсон у Telegram, TikTok, WhatsApp, Facebook, Viber, Instagram та YouTube.
