Вони народилися того ж року, що й незалежна Україна. Сьогодні 35-річні Олександр Глущенко та Тимур Меметов працюють у Херсонському водоканалі й щодня забезпечують місто водою попри обстріли, перебої з електропостачанням і близькість до лінії фронту. Обидва залишилися у Херсоні під час повномасштабної війни і кажуть: місто та його жителі не можуть залишитися без води. Історії ровесників незалежності — у нашому матеріалі.
«Працювати там, де сьогодні потрібен»
«Ми одного року з незалежною Україною. Ми разом росли, змінювалися та переживали складні часи», — говорить Олександр Глущенко. 35-річний бригадир аварійної бригади ремонтно-будівельної дільниці працює у Херсонському водоканалі з травня 2021 року. Починав з посади слюсаря. За освітою — матрос-моторист. Говорить, що планував пов'язати життя з морем, але працює там, де сьогодні потрібен.
«Це відновлення об'єктів та будування нових. Але зараз це відновлення — після прильотів, вікна, дахи. Будуємо споруди для захисту: габіони, бетонні блоки, щоб захистити споруди. У нас у ремонтно-будівельній дільниці дві бригади: одні — будівельники, другі — слюсарі та зварювальники. Слюсарі та зварювальники займаються самопливними та напірними колекторами від середнього до великого діаметра», — розповідає Олександр.
Крім роботи, він здобуває фахову освіту. Вчиться на інженера з гідробудівництва та водної інженерії у Херсонському державному аграрно-економічному університеті.
«Треба розуміти, навіщо ми це будуємо, як це будується, як це правильно робити. На першому курсі я приходив додому й до першої, до другої ночі я креслив, робив практичні завдання, на вихідні — це були лекції», — розповідає Олександр.
За його словами, теорію можна перевірити на практиці щодня. Безпекові умови у місті складні, тому працювати доводиться під постійними загрозами обстрілів.
«Якщо повітряна тривога і ми знаємо, що КАБи на Херсон, тоді так, ми — в укриття або зовсім покидаємо об'єкт інфраструктури, бо це дуже небезпечний об'єкт. А якщо це дрони, то просто розбіглися кудись та й все. Якщо "арта", звісно, криє, то це страшніше — тут невідомо, куди прилетить», — говорить чоловік.
З підліткового віку Олександр займався тайським боксом та кікбоксингом. Брав участь у змаганнях та здобував нагороди . Із спортивного життя залишив принцип, якого сьогодні дотримується під час роботи.
«Кожне змагання, переміг ти чи не переміг, — це великий досвід. І так само, як і в роботі: полагодили — не полагодили, але це досвід. І ти з цим досвідом потім розумієш, як це робиться», — каже Олександр.
У лютому 2026-го Олександр очолював бригаду, яку Херсонський водоканал відправив до Києва. Там хлопці допомагали відновлювати опалення та водопостачання.
«Херсону потрібна вода»
Тимур Меметов – колега Олександра. Він також ровесник незалежності. За освітою — інженер комп'ютерних систем. У водоканалі працює з 2015 року. Спочатку на посаді слюсаря-ремонтника, за рік став інженером, зараз — очолює дільницю «Водозабір-2».
«До моїх обов'язків входить контроль подачі води у місто. За моїм об'єктом закріплені дві насосні станції водопостачання, які забезпечують 70 відсотків міста водою. Це постійний, цілодобовий контроль роботи обладнання артезіанських свердловин та насосних станцій. Тобто є зміни, які перебувають на об'єктах цілодобово. Вони мені кожну годину звітують, як все працює, які рівні в резервуарах. Також є ремонтна бригада, яка займається ремонтом і профілактикою обладнання. Але зараз не всі об'єкти доступні через війну», — розповідає Тимур.
Чоловік каже, що робота відповідальна. Тому навіть коли формально робочий день уже закінчився, він постійно перебуває на зв'язку з колегами.
«Є зміни на насосних станціях, які змінюються раз на добу. І вони мені телефонують цілодобово. Повинен бути на зв'язку. Вночі буває таке, що пропадає електропостачання. Необхідно запустити генератори, їх заправити. І люди працюють, запускають», — пояснює Тимур.
До початку повномасштабного вторгнення на дільниці Тимура працювали 42 людини, зараз — 32. Частина об'єктів — у передмісті та інших районах «червоної зони», куди через постійні обстріли дістатися неможливо. Працювати доводиться під постійною загрозою обстрілів , але попри все — залишити роботу не може , адже , говорить, Херсону і містянам потрібна вода:
«Увесь колектив, який працював до повномасштабного, працює і зараз. Вже всі згуртувалися, скажімо так. У всіх тут сім'ї, родини. Вони розуміють, що треба забезпечувати місто водою і продовжувати працювати на благо міста».
Незалежність — не просто слово
Попри війну, обстріли та щоденні виклики, Олександр і Тимур залишаються у Херсоні й продовжують робити свою роботу. Кажуть, саме в цьому і бачать один із проявів незалежності — бути вдома, дбати про своє місто й не втрачати віри в Україну.
«Незалежність України — це, по-перше, те, що ми боремося за нашу свободу», — каже Тимур.
«Бо це моя земля. Тут моя сім'я. Могили моїх предків. Це моє. Я люблю цю державу дуже», — говорить Олександр.
Підписуйтеся на новини Суспільне Херсон у Telegram, TikTok, WhatsApp, Facebook, Viber, Instagram та YouTube.
