Згенеровано з допомогою ШІ
Юлії Зайцевій — 35 років. Вона ровесниця незалежності України і медична сестра отоларингологічного відділення міської клінічної лікарні Херсона. Попри щоденні дронові атаки та обстріли залишається у місті й продовжує працювати.
«Люди не перестали хворіти»
Свій професійний шлях Юлія розпочала у 2010 році після закінчення Херсонського медичного коледжу. У нинішній лікарні працює з 2019-го. Під час окупації теж залишалась тут. Потім — виїхала через маленьку дитину. Але повернулась.
«Захотілось повернутись, тому що тут дім, тому що тут все рідне, тут все близьке, колектив», — розповідає вона.
У відділенні виконують як планові, так і ургентні операціїТермінове хірургічне втручання, яке виконують упродовж перших годин чи навіть хвилин через гострі, небезпечні для життя стани, коли зволікання загрожує смертю або тяжкими ускладненнями. На відміну від планової допомоги, підготовка тут мінімальна і триває паралельно з обстеженням.
«Незважаючи на війну, люди не перестали хворіти, тому ми й оперуємо і надаємо допомогу в межах своїх можливостей. Є звичні сезонні захворювання — отити, абсцеси — але також додались травми, контузії, осколкові поранення. Це все додає нам роботи», — каже Юлія.
Пацієнти приходять не лише за медичною допомогою.
«Багато людей хочуть отримати і психологічну підтримку — вислухати, добрим словом підтримати, не тільки лікуванням», — каже медсестра.
Спускаємось в укриття — загроза КАБів
Небезпека — і по дорозі на роботу, і під час роботи. Коли оголошують загрозу КАБів, персонал організовує евакуацію пацієнтів в укриття.
«Ми кожен день працюємо в зоні ризику. І дорогою на роботу, і на самій роботі. Були і дронові ураження — постійно. Але ми вже адаптувались, звикли реагувати більш спокійно, виважено. Переживаємо за пацієнтів, які в нас перебувають. Від нашої реакції залежить і їхній спокій», — пояснює Юлія.
Дорога на роботу громадським транспортом — окремий щоденний виклик.
«Зараз вже більш нагадує квест. Кожен день ти в певному стресі: як дістатись, чи буде безпечно? Весь шлях — туди і назад — ти не можеш розслабитись. Коли вже приїжджаєш додому або на роботу — можеш трішки видихнути. Навіть добратись на роботу — це вже певна перемога», — каже вона.
«Вдома небо синіше, люди добріші»
Місто, яке руйнується — боляче бачити. Особливо — місця особистих спогадів.
«Біль, суцільний біль, несправедливість, питання: чому саме в нас? Медичний коледж, 30-та школа, де я навчалась — тому що більше ти проводив там часу, певний період твого життя там був проведений», — розповідає Юлія.
Досвід переїзду до Миколаєва був — але вдома виявилось краще.
«Все добре, спокійніше, але вдома краще. Навіть у ці складні часи ти відчував якусь легкість — незважаючи на те, що тут обстріли і страшно, але тут все своє, знайоме, кожне місце, кожен район. Вдома небо синіше, люди добріші», — каже вона.
Син Богдан і пазли
Рушієм для Юлії є десятирічний син Богдан, який перейшов у четвертий клас.
«Він позитивно налаштований, і це мене спонукає рухатись далі, не зупинятись через складнощі», — каже Юлія Зайцева.
Коли дозволяє безпекова ситуація — гуляють улюбленими до війни місцями, згадують мирні часи. Богдан любить малювати і складати пазли.
«Складні часи формують сильних людей, які вже мають сили для того, щоб боротись зі складнощами та викликами нашого часу», — каже Юлія.
До незалежності України вона ставиться з особливим відчуттям — адже сама її ровесниця.
«Для мене незалежність — це право жити на своїй землі, висловлювати свою думку, мати свою думку і вміти її відстоювати. І саме зараз потрібно цінувати це, тому що нам дається це дуже важко і дуже великими втратами», — каже Юлія Зайцева.
Підписуйтеся на новини Суспільне Херсон у Telegram, TikTok, WhatsApp, Facebook, Viber, Instagram та YouTube.
