Оксана Маркова викладає українську мову та літературу в Новокаховському ліцеї №3. Зараз заклад працює дистанційно, адже Нова Каховка перебуває на тимчасово окупованому лівобережжі Херсонщини.
Цьогоріч освітянка взяла участь у XVI Всеукраїнському конкурсі творчих робіт "Я — журналіст" і здобула Диплом II ступеня в номінації "Есе". Героєм свого нарису вона обрала фермера Олександра Гордієнка, загиблого внаслідок атаки російського дрона 5 вересня 2025 року.
"Ми вчимо дітей, які розкидані по всьому світу. Це й діти нашої Новокаховської громади, й інших громад із різних областей України. В нашому ліцеї більш ніж 700 учнів. Але ми кожному намагаємося віддати частинку свого тепла і приділити якомога більше уваги", — розповідає Оксана Маркова.
Жінка понад 30 років працювала вчителькою та 10 років — вихователькою. Каже, з початком повномасштабного вторгнення змінилися і методи роботи, і стосунки з учнями. За її словами, під час уроків вона відчуває, що діти дуже сумують за рідним домом, який довелося тимчасово залишити. Ті з них, хто зараз проживає за кордоном, охоче підтримують зв'язок з учителями й однокласниками.
"Для них головне — почути один одного, побачити, і таким чином ніби побувати вдома. І ми з ними спілкуємося. За бажанням дівчаток з мого шостого класу, ми розмовляємо. Вони зараз за кордоном і довго не лягають спати, тому ми дуже часто о 22-й годині спілкуємося, а то й пізніше. Не про уроки, не про контрольні роботи, не про тести, а про хобі, про те, як вони живуть за кордоном, що їм цікаво. І, до речі, діти дуже цікавляться життям вчителів в позаурочний час. Ми багато чого знаємо про дітей, а вони — про нас", — ділиться вчителька.
Робота допомагає відволікатися від того, що робиться довкола, говорить Оксана Маркова. Жінка живе у прифронтовому селі в Бериславському районі, де через постійні атаки російських дронів люди не можуть безпечно пересуватися вулицями.
"Похід, наприклад, у магазин вважається за героїзм. Завчасно треба продумати шлях: добігти до одного будинку, там перестояти, прислухатись, потім наступний будинок намітити, і так далі. Часто ми без світла. З водою трохи краща ситуація, але потрібно, щоб постійно був заряджений телефон, ноутбук, щоб був інтернет-зв'язок. Це можна забезпечити тільки через Wi-Fi, через роутер, тому що мобільного зв'язку у нас уже немає давно", — розповідає Маркова.
Минулого року влітку внаслідок російського обстрілу села будинок Оксани був пошкоджений. Вони з чоловіком поремонтували його, забили вікна. Жінка каже, намагаються, як можуть, створити для себе комфортні умови для життя та роботи.
"Моєю відрадою також є великий квітник, який я тримаю в порядку, доглядаю квіти, дерева, кущі. І це мені приносить задоволення та заспокоює мою нервову систему. Квітами я займаюся ще з дитинства — спочатку разом з мамою. До останніх років життя мами ми вдвох займалися цим квітником, а тепер я роблю це сама. І навіть під час окупації мій квітник був у порядку, попри небезпеку та відсутність настрою. Але все було гарно та зроблено для душі і від душі", — посміхається Оксана.
Окупацію жінка прожила вдома. Тільки дітей змусила виїхати на більш безпечні території. Після звільнення правобережжя намагалася декілька разів облаштувати своє життя в інших регіонах України, але щоразу поверталася додому. Каже, сумувала за будинком, за своїм рідним селом. Залишається тут і зараз.
"Намагаюся розвиватися. Звичайно, що це теж онлайн. Відвідую різноманітні вебінари, семінари, навчання — разом з колегами або самостійно. Розвиваємо дітей, беремо участь в різноманітних творчих конкурсах. Таким чином людина відпочиває навіть психологічно, коли переключається на зовсім інші думки чи вид діяльності", — пояснила вчителька.
Цьогоріч Оксана Маркова взяла участь у XVI Всеукраїнському конкурсі творчих робіт "Я — журналіст". Вона здобула Диплом II ступеня в номінації "Есе" серед 1355 педагогів з усієї України. Темою конкурсу стало слово-обітниця — "Пам’ятатиму".
"Я вирішила спробувати, оскільки це нова номінація серед учителів, і хотілося перевірити власні сили, пройти всі етапи цього конкурсу. Писала про людей Херсонщини, адже кожен із тих, хто проживає на території Херсонщини, моєї малої Батьківщини, є героєм. Я намагалася показати стійкість херсонців, новокаховчан, кожного жителя регіону", — сказала Оксана.
Героєм свого нарису вона обрала Олександра Гордієнка — фермера з Херсонщини, з яким була знайома понад 30 років.
"Три десятиліття він займався вирощуванням хліба і це йому добре вдавалося. Попри небезпеку, у 2023 році Олександр самотужки зі своїми працівниками розмінував поля й засівав їх. Але у 2025 році він трагічно загинув. В пам'ять про нього і про таких людей Херсонщини — незламних, працьовитих, я й написала свою роботу. Пишаюся тим, що дружила з Олександром і навіть допомагала в його господарстві", — поділилася жінка.
У 2024 році під час жнив вона готувала для аграріїв сніданки та обіди. Потім вони з чоловіком везли їжу в поле.
"Ми не могли дозволити собі зайти у лісосмугу, в тінь, тому що там не розміновано було. Ми залишались під гарячим, палючим херсонським сонцем, сидячи під комбайном, на стерні, яка теж жовтого кольору, від неї відбивалося сонце. І земля гаряча, і зверху гаряче, і хлопці їдять гарячий борщ. Дуже, дуже спекотно, але в таких умовах ми два тижні збирали врожай. Були і неприємності, були і спалені поля, які згоріли вже з врожаєм, з елітною пшеницею. Було дуже боляче, було дуже важко, але я відчувала насолоду через те, що годувала наших хліборобів з їхньою такою тяжкою працею та ще й в такий важкий час", — згадує Оксана.
Диплом конкурсу Оксана Маркова отримала в Києві на урочистому заході 24 квітня. Для цього їй довелося шукати людей, які б погодилися відвезти її до Кривого Рогу. Їхали о третій годині, в дощ, аби зменшити ризик дронової атаки, розповіла Оксана.
"Приїхавши у Київ, я побачила, можна сказати, два різні світи. Так, звичайно, дуже небезпечно в Києві, я це розумію. Є атаки: і ракетні, і "шахедні". Але вдень життя триває. Люди спілкуються між собою. Весна йде своїм ходом, природа розвивається. Діти ходять в садочок, учні у школу, люди поспішають на роботу. Але все-таки повертаюся додому", — каже Оксана Маркова.
Що відомо про загиблого від дронової атаки РФ фермера з Херсонщини Олександра Гордієнка
Олександр Гордієнко був власником фермерського господарства та очолював обласну асоціацію фермерів і приватних землевласників.
До війни його господарство базувалося в Бериславі. Після деокупації правобережжя Херсонщини він самотужки розмінував сотні гектарів полів, звідки вивіз кілька тисяч протитанкових мін. Згодом, щоб продовжити роботи на землі, Гордієнко рятував від обстрілів техніку й працівників.
5 вересня 2025 року російський дрон атакував цивільне авто фермера з Бериславщини. Чоловік загинув.
Згідно з указом №836/2025 від 10 листопада 2025 року, президент Зеленський надав Олександрові Гордієнку звання "Герой України" (посмертно).
Підписуйтеся на новини Суспільне Херсон у Telegram, TikTok, WhatsApp, Facebook, Viber, Instagram та YouTube.
