Коли навколо війна, а за вікном постійно лунають звуки вибухів і повітряної тривоги, вони продовжують працювати, дбати про родину та виховувати дітей. До Дня матері, який в Україні традиційно відзначають у другу неділю травня, ми поспілкувались із херсонками Мариною Навроцькою та Юлією Гусаловою і дізнались, як це — бути мамою у прифронтовому місті.
Марині Навроцькій 31 рік. У неї троє дітей: 11-річна Каріна, 10-річний Артем та 2-річний Марк. Молодшу дитину жінка народжувала у Херсоні, під час повномасштабного вторгнення.
"Ми коли народжували, це був 2023 рік. Повітряна тривога виє і це дуже страшно, а ти не знаєш, через що вона: КАБи летять, чи це "шахеди". Для мене та, хто стала мамою під час повномасштабного вторгнення — це просто героїня з великої букви. На це треба наважитись. Це дуже великий ризик і для себе, і для дитини", — каже Марина.
З Херсона з дітьми не виїхали, бо вирішили лишатись поруч із чоловіком, говорить жінка. За час повномасштабної війни вона стала більш активна. Розповіла, що встигає розвивати свою справу з виготовлення та продажу меду, водити дітей на майстеркласи та секції, а також займатися спортом і відвідувати заняття з психологом.
"У мене просто немає часу. 24 години у добі – це дуже мало. Діти ходять на майстеркласи, заняття, футбол, танці, садочок, різні секції відвідують. Я теж: спорт, джампінг, степ, фітнес, самозахист — де тільки можна. Часу на відпочинок немає. Я відпочиваю, так, але якщо порівнювати з довоєнним періодом, то я не така була. Я була більш спокійна, могла сісти, відпочити", — сказала Марина Навроцька.
За її словами, діти за роки війни звикли до постійних атак армії РФ. Вони знають правила безпеки під час обстрілів і поведінки з вибухонебезпечними предметами. Адже цьому навчають у школі, а також під час відвідування заходів. Такі тренінги разом із мамою Юлією Гусаловою відвідує і 7-річний Артур. Тепер під час атак хлопець може заспокоїти як себе, так і інших дітей, говорить Юлія.
"У нас була ситуація, коли ми з сином прийшли до кав’ярні й там був хлопчик трьох рочків. Він був наляканий, тремтів, ледь не плакав. Мій син підійшов до нього та каже: "Не хвилюйся, братанчику. Скоро все буде добре. Ми скоро поїдемо на море, куди ти захочеш, будеш відпочивати, гуляти". І так він його заспокоював. Бо я завжди казала сину, що в таких ситуаціях нервувати не треба. Треба мати спокій і дивитися, де є дорослі", — розповіла вона.
Юлії 30 років. Вона закінчила курси з психології, зараз працює в Event-бібліотеці: проводить заняття для дітей.
"Ми з ними граємося, інколи проводимо заняття. Серйозні, як у школі. Ми бавимося, граємося, дивимося мультики, по-різному. І агрономами були — вирощували квасолю. Потім вони позабирали її додому та писали мені в особисті: "Дивіться, який в нас виріс вже кущ", — говорить Юлія.
Син постійно поруч. Ходить разом із нею на роботу, де вчиться онлайн. Після уроків відвідує заняття разом з іншими дітьми. Юлія каже, виховує сина в любові та ніжності.
"Казати "Я тебе люблю" — це у нас за правилом три рази на день: зранку, коли прокидаємось, упродовж дня і ввечері. Коли ми лягаємо спати, він мені каже: "Ти моя найкраща, я тебе люблю", обіймає і цілує", — поділилася вона.
Чоловік Юлії — військовослужбовець, тому родина мріє про закінчення війни і його повернення додому.
"Я бачу щастя для своєї родини і дитини в тому, щоб закінчилася війна, щоб чоловік і його батько був вдома з нами завжди", — сказала жінка.
Підписуйтеся на новини Суспільне Херсон у Telegram, TikTok, WhatsApp, Facebook, Viber, Instagram та YouTube.
