У 1941 році Тетяні було п'ять років. Разом з батьками вона жила у Малій Данилівці на Харківщині. Хто врятував її з мамою від розстрілу у Дробицькому яру та як вижили під час війни — 84-річна Тетяна Хоруженко поділилася спогадами в етері "Українського радіо Харків".
Перед розстрілом німці наказали зібрати усіх євреїв. П'ятирічну Таню везли до барака на санях.
"Коли німці зайшли, Харків здали без бою. Ніхто навіть не думав, що таке може бути. В листопаді чи грудні був наказ німецького командування, щоб всі євреї зібралися в бараках верстатобудівного заводу — це наш тракторний завод теперішній. Євреї — порядні люди. Наказ є наказ. Зібралися і йшли. Йшли вони по Московському проспекту. Мене везли на саночках. І мама, і тітка Валя", — згадує Тетяна Хоруженко.
"Коли ми прийшли до бараків, то це було жахливе відчуття. Як можна було людей зігнати, як скотину, в такі умови? Мені навіть не дали встати з саночок. Тому що люди усі стояли, сиділи, неможливо було. Я плакала і заснула. А на ранок, коли ще було темно, Валюша мене викупила у конвою за золотий годинник", — розповідає Тетяна.
За її спогадами, через декілька днів тітка Валя викупила і маму. У бараках розстріляли сімох родичів Тетяни, серед яких двоє дітей.
"Там були розстріляні моя бабуся, брат, дружина старшого дяді з двома маленькими дітьми: одній було два роки, а друга щойно народилася. У грудні народилася, і у грудні їх туди направили, розстріляли. І дві прабабусі", — каже жінка.
Згодом Тетяна з мамою і батьком перебралися до села Мурафа Краснокутського району, де, за її словами, упродовж року не виходили на вулицю — боялись, що їх викажуть. Інколи з дому виходив батько, допомагав сусідам, за що йому давали їжу для родини.
У 1943 році у Тані народилася сестричка Оля. Згодом батько пішов у партизани, мати з доньками залишилася одна. За словами Тетяни, "хтось їх здав": "Мама взяла нас, і гола майже пішла невідомо куди".
Тетяна згадує, як дорогою їли траву, спали просто неба та зрештою дійшли до села в Сумській області, де їх прихистила місцева жителька. За матір'ю прийшли й там, сказали, що повісять.
"Можете собі уявити дитину, яка таке почула. Я побігла туди, де перебували затримані, а потім вішали, розстрілювали. Я розуміла, що це таке. Я повисла на жердині і мовчки плакала", — ділиться спогадами Тетяна.
Матір допоміг звільнити староста села, який володів німецькою та переконав окупантів, що жінка вже давно проживає у селі та не представляє загрози.
Читайте також: Вижив у єврейському гетто під час Голокосту. Захар Табачник. СУСПІЛЬНЕ | ЛЮДИ
