Харківський адвокат Олег Головков захищав родини загиблих у теракті біля Палацу спорту, а нині — боронить Україну на фронті. Від перших днів вторгнення Головков пішов служити в Збройні сили України та дев'ятий місяць звільняє територію області.
Про службу та допомогу своїх підопічних Олег Головков до Дня гідності та свободи розказав Суспільне Харків. Далі — пряма мова.
Про початок вторгнення
24 лютого я прокинувся зранку, дружина сказала, що почалося. Далі — два смартфони, новини. Ми були за містом, у нас вибухів не було чутно.
Було питання, де взяти паливо для машин, заправити генератори, як організувати побут родини. 24 лютого я витратив на ці питання, а 25 лютого вже був у лавах ЗСУ.
У нас є позитивне мислення, і коли ми бачимо ознаки, що буде якась біда, ми відновлюємо мозок, не бажаємо думати, що це станеться. Формальне розуміння, що йде війна, було, всі ознаки говорили, що це буде, але в це не хотілося вірити. Були готові морально, технічно: були генератори, валізи.
Частина родини зараз в Ірландії, частина — в Польщі. Поїхали не одразу, понад місяць були тут, але в Харкові було складно, я вмовляв їхати: "Дівчатка, мені буде простіше".
Чому вирішив стати до лав ЗСУ
Це було якесь безальтернативне рішення. Іншого не уявляв. Є позиція, є переконання, є те зло, є формат розв'язання питань з цим злом — от і все. Нині я служу в стрілковій роті ЗСУ.
Про службу
Весь час перебуваю лише в Харківській області. Вже звик до служби. Це така робота. Намагаєшся робити краще. В армії є своя специфіка: дещо комічні речі, дещо не комічні, тож ти просто береш цю роботу, визначаєш, що ти можеш зробити — вистачає кваліфікації, то робиш, якщо ні, то навчаєшся і робиш.
Руйнування та окупація Харківщини
Я думаю, що це щеплення від "руського міру" всім. Ми заходили в населені пункти, які вважалися 99% прихильниками "Партії регіонів" та їх послідовників, на сьогодні ці люди радіють за свою країну, радіють, коли бачать ЗСУ. Реакцію дітей — навіть не передати.
Як люди на звільнених територіях ставляться до ЗСУ
Вражає, що люди пограбовані війною, вони майже рік не працюють, не можуть вести будь-яке нормальне господарство, вони втратили багато чого, і вони намагаються нас годувати. Я кажу: стоп, люди, це ми можемо вас нагодувати, ми не голодні. А люди намагаються будь-що, будь-як бути корисними для своєї армії.
Ми стояли поблизу населеного пункту, де був гуманітарний коридор ще до деокупації. Я зустрічав людей, які звідти шли. Психологічно це найтяжче. Це люди змучені, втомлені. Несуть на собі якісь пожитки, й ти розумієш, що вони кинули все.
Коли ці люди тобі кидаються тобі на шию, це тяжко. Обурює злість на тих, хто довів цих людей до такого стану.
Про підопічних у справі про теракт біля Палацу спорту
Ми підтримуємо зв'язок, в постійній комунікації. Деякі залучені у волонтерському русі, допомагають, ми до них звертаємось. Андрій Дідик робить буржуйки, якщо він дасть дозвіл, я колись розкажу — він робить неймовірні речі! Я дуже вдячний. І не тільки я.
Про волонтерство до початку вторгнення
Я почав допомагати армії, коли побачив блокпости та тих, хто їх охороняв довкола Слов'янська. Я проїжджав через це місто з сім'єю і мені стало лячно, я побачив тих, хто прийшов на нашу землю.
Алгоритм тоді спрацював так: ти будеш поруч, будеш допомагати, шукати можливості покращувати життя тих, хто боронить країну зі зброєю в руках.
Коли ця війна почалася, алгоритм спрацював в іншому напрямку: я розумів, що можу. Був готовий морально, проходив певне тренування. Навчався в приватному порядку. Багато хлопців з Харківщини готувалися до цього.
Про віру у перемогу
Було дуже дивно, коли зрозуміли, що ми можемо перемагати. Коли все почалося, завдання максимум було — стримати, завдати окупантам більших втрат, але ніхто не вірив, що ми можемо їх зламати. Мало хто вірив. Це було здивування.
Зараз вже хочеться відновити історичну справедливість, повернутися до кордонів 1991 року. Хочеться вгамувати те населення РФ, яке бажає вбивати. Хочеться звільнити землю від цієї погані.
Про обстріл РФ енергоінфраструктури України
Ми, військові, живемо на генераторах, польових кухнях. Ми готові до відсутності благ цивілізації. В нас є мобільні банні комплекси. Тому так, це удари по цивільній інфраструктурі, і це безсилля. Коли ти не можеш робити того, хто кремезніший, ти відпускаєш ляпас його дітям, завдаючи моральних страждань. Це не перемога, це спроба якось завдати болю.
Про поведінку окупантів на Харківщині
Це свідчить про їхній моральний стан. Вони розуміють, що вони окупанти й гвалтівники, що вони прийшли на цю землю грабувати. Жодного звільнення, "руський мір" — вони в це самі не вірять, бо так мир не несуть.
Юридична відповідальність Росії
Я не впевнений, що Росія колись заплатить репарації. Якщо вони впадуть, то нам доведеться їх годувати. Союзники після падіння Німеччини вкладали в них гроші. Я думаю таке саме буде і з Росією.
Читайте також
"Внесок для скорішої перемоги": волонтери з Харкова зробили електромобіль для розвідників
