На початку грудня в селі Чернещині поховали рідних братів Олександра і Валерія Чередів. До повномасштабного вторгнення вони працювали будівельниками: один ― у Харкові, інший ― за кордоном. Після того, як молодший брат вирішив вступити до лав ЗСУ, старший пішов за ним. Череди загинули наприкінці листопада поблизу Горлівки.
Рідні брати Валерій і Олександр Череди майже півтора року служили на Донеччині й загинули в один день — 28 листопада.
"У відпустку коли приїжджали, як ми випроводжали, то хотіли сфотографуватися. А Валерій каже: "Що ви мене фотографуєте, ви що, мене ховаєте? Ні, ми приїдемо ― все буде", ― згадує дружина загиблого Валерія Світлана Касяненко.
"Усе вдвох робили на передовій". Спогади про Валерія Череду
Чоловікові було 52 роки, він був старшим братом. У перший день повномасштабної війни Валерій повернувся до України із заробітків у Чехії.
"Він поїхав до брата, щось вони моталися. І тоді приїжджає й каже мені: "Дай мені документи, брат знайшов роботу, ми підемо на роботу". І все. Потім він приходить через годину-дві з повісткою й каже: "Ми йдемо на війну". Думав, що ми відмовляти його будемо. Я маю інвалідність другої групи, дитина неповнолітня", ― каже Світлана Касяненко.
За день до загибелі чоловік привітав Світлану з днем народження й надіслав свою останню фотографію.
Коли Валерій телефонував рідним, завжди запитував про домашні справи.
"Навіть, коли перший раз приїхав у відпустку, робив ремонт. Хлопці кажуть: "Ти б відпочивав ті десять днів". У другу відпустку він теж не відпочивав. На передовій брати разом були: то картоплю смажать, то ще щось. Все удвох. Вони одне одного підтримували", ― додає дружина Валерія Череди Світлана.
У Валерія залишилося двоє синів. Молодший вступив до вишу на бюджет.
"Будував багатоповерхівки, це була його стихія". Рідні ― про Олександра Череду
Молодшому брату Олександру Череді було 48 років. До повномасштабної війни він майже 10 років працював муляром у компанії "Житлобуд", а останні 3-4 роки був бригадиром.
"Любив роботу, це була його стихія, він був в азарті. Йому нічого не треба було, крім будівництва. Сім’я і будівництво. Йому дали нагороду ветерана праці від Конфедерації будівельників України. Він з нею носився ― страшне! "Мариночко, дивись, Мариночко, дивись". Як до нас гості приїжджали, то просив: "Мариночко, покажи її", ― розповідає дружина Олександра Марина Череда.
Спочатку брати-добровольці служили на Донеччині в одній автомобільній роті, а потім перевелися до тероборони й потрапили на "нуль".
"Олександр служив у армії. Казав: "Є молодці, які не служили, і воюють. А я сидітиму вдома, дядько такий?" І він поїхав 9 липня 2022 року. Зразу його відправили на Донеччину: був водієм, а потім сказав, що краще з хлопцями в окопі ― і перевівся в 109-ту бригаду".
За словами дружини, Олександр та Валерій разом попросилися у відпустку й востаннє приїздили додому в жовтні на 10 днів ― щоб потрапити на дні народження дітей.
"Олександр сказав, що повертається на фронт до весни, а навесні знову планує піти у відпустку. Каже: "Може, навесні вже й закінчиться війна", ― говорить Марина Череда.
Дев'ятикласник Владислав після загибелі батька зберігає його телефон. Колеги Олександра з будівництва продовжують писати.
- Саня, привіт. Ти зараз як? Все добре? (з смс ― ред.)
- Я відповідаю: "Добрий вечір. Зі скорботою кажу ― Олександр загинув".
- Нехай буде земля пухом, царство небесне. Гарний був чоловік (з відповіді ― ред.).
Владислав каже, у відпустці їздили разом із батьком у дендропарк, до Харкова.
"Старалися якнайбільше часу проводити. Але йому виспатися було потрібно, я переживав, щоб він нормально спав. У нього завжди були проблеми зі сном. Батько хотів після війни повернутися на будівництво, зібрати назад усю свою бригаду й працювати далі", ― каже син Владислав.
Життя на фронті та останні дні перед загибеллю братів Чередів
На позиціях брати по черзі стояли на варті: Валерій йшов, а Олександр залишався відпочивати, і навпаки. Молодший брат відмовляв старшого палити, каже дружина Олександра.
"Сам він не курив, років 20 уже. І каву забороняв Валерію пити. Сам Сашко перестав її пити на війні, казав: "Там ані кави пити не хочеться, нічого".
За словами Марини Череди, востаннє Валерій та Олександр були на позиціях 13 днів.
"Олександр о 21:15 подзвонив, сказав: "Ми на місці, зараз насмажимо картоплі, а завтра вранці поїдемо купатися". Вранці я надіслала йому повідомлення: "Доброго ранку!" Воно до нього не дійшло. Зв’язок відсутній, дивлюся ― і посилку не забрав. Дружина Валерія сказала, що той теж не на зв'язку. Ми поїхали до військкомату, і там нам сказали, що вони загинули", ― каже Марина Череда.
Поховали Олександра і Валерія поряд з їхніми батьками.
Підписуйтесь на новини Харкова та області в Facebook, Viber, Instagram, Telegram, Youtube
