Бійцю 113 бригади тероборони з позивним "Дід" 65 років. Він пішов на війну добровольцем на другий день повномасштабного вторгнення.
Чоловікові виповнилось 65 кілька днів тому, проте бажання демобілізуватися в нього немає — про це він сказав у коментарі Суспільне Харків.
"Кадри кажуть є закон: 65 років — гуляй. Але на цих паперах потрібний мій особистий підпис і мій рапорт, що я хочу (демобілізуватися — ред.). Я відмовився писати", — говорить захисник.

У цивільному житті "Дід" був директором IT-компанії, чоловік має онука. Свій позивний обрав тому, що він "старший за всіх тут".
"Коли я був у військкоматі, я не бачив охочих вступати до лав ЗСУ. Поповнення в нас відбувається рідко, мало. Хто ж як не я, як не ми? У нас тут переважно люди, які прийшли 24-27 числа (лютого 2022 року — ред.) — ось, склад роти такий", — говорить боєць.
"Дід" воював у Бахмуті близько місяця — каже, що найважче було у селищі Курдюмівка.
"Нашій роті там дісталося міцно. Скільки людей вийшли ногами казати не буду, але були "трьохсоті", "двохсоті", контужених було багато. Мій бліндаж за чотири години після того, як ми його залишили — злетів у повітря, наче снаряд 152 мм туди влучив", — розповідає військовий.
"Були недольоти в метр, перельоти в півтора метра. Все навколо палало, дерев не лишилося. Тут посадка стоїть, а там — лишень пеньки були", — додає боєць.

Захисник говорить, що не має жодних суперсил — каже, що він "звичайний, як усі, хіба нерви міцні".
"Може за 60 років вони зміцнішали просто. Я лякаюся, як всі. Коли громихає — як падаю, потім підіймаюся і йду далі. Нервова система міцна, ані адреналін, ані страх мене не ламають", — каже "Дід".
На питання, чому не хоче зараз демобілізуватися, "Дід" відповідає: "Яка тиша може бути вдома, якщо навколо громихає, повітряна тривога, а хлопці тут перебувають? Чим мені, риболовлею займатися? Чи гриби збирати? Нічого цього не можна сьогодні пенсіонеру робити. Та і як я зможу це робити?".

Він перший у своїй родині, хто не став кадровим офіцером. І перший, кому не довелося воювати, поки Росія не прийшла в Україну із повномасштабною війною.
"У мене і прадід, і прапрадід були військовими кадровими — три діди", — говорить військовий.
Боєць згадує, як прийшов до військкомату ще у 2014 році, проте тоді він загубив військовий квиток.
"І мені тоді сказали: бачиш яка черга? Не до тебе. Ми з дружиною волонтерили, з сином, невісткою їжу готували, сало крутили. І якось мені сказали: "Сиди поки", — згадує боєць.

"А тепер вже справжня війна. Я вранці прокинувся — обрій палає. Мені видно кільцеву, там танки палали вже російські. Було не страшно, а страшенно прикро", — говорить "Дід".
Боєць служить у штурмовій роті, проте через вік атакувати ворожі позиції його не відправляють.
"Ну, я розумію, що вік, дихання, м'язи не ті. Інше в мене гірше, аніж в молодих. Штурмовик — це 30-35 років крайній строк", — говорить захисник.
Нині у роті він займається зв'язком — чергує на раціях.
Підписуйтесь на новини Харкова та області в Facebook, Viber, Instagram, Telegram, Youtube