Під час окупації села Вербівка до будинку Наталії Нечитайло увійшли 15 російських військових і сказали, що відтепер житимуть у її домі. Підвал, будинок колеги, кілька місяців в іншій області — жінці довелося шукати прихистку деінде. Після деокупації пенсіонерка отримала рахунки за газ, воду та світло, якими користувалися окупанти. Коли вони відступали, вкрали мопед та пральну машинку, а по собі лишили міни, гранати та снаряди у Наталиному підвалі, городі й кімнаті.
Спогади місцевих про життя під час окупації та як відбувається розмінування у деокупованому селі, де загарбники пошкодили лінії електропередач — читайте у матеріалі Суспільне Харків.
Зайняли позиції у будинках місцевих
Село Вербівка, яке пережило пів року окупації, розташоване за дев'ять кілометрів від Балаклії. Торік російські військові облаштували у населеному пункті свої позиції. Жителька села Наталія Нечитайло згадує першу зустріч з окупантами.
"Вони з Пришиба, через поле, зайшли з чорного ходу. Відчиняю двері, вони заходять, я кажу: "Що таке?". А вони: "Нас до вас направили". І все. 15 людей. Пішли по всіх кімнатах, кажуть, що подивляться, де розміститися. Я кажу: "А нам?" Каже: "Ваші проблеми". Першу ніч ми переночували в підвалі. Я оглухла, нерви, стрес. А на другий день пішла до своєї колеги, я завуч, а вона директором школи була, ось так і жили. Поневірялися", — розповідає Наталія.
Російські військові вкрали побутову техніку та транспорт, каже жінка: "Ні пральної машини, ні газової колонки, ні мопеда нового після них вже не було. Все забрали".
Окупанти також зайняли будинок Юрія Кисленка.
"Ми бачили, що наш колишній староста поїхав кудись машиною і привів їх до нашої хати. Вони кажуть: "Ми будемо у вас жити". Я кажу: "Яке ви маєте право?" А вони: "Ми — російські воєнні, нам ніде жити, ми будемо у вас". Зайшли. Ми одну ніч переночували. Цілу ніч вони мінялися. Ми в підвалі спали", — пригадує Юрій.
Загарбники облаштували позиції у його будинку: "Снайпер пішов на дах, сказав: "Мені тут подобається, все видно".
Після ночі у підвалі чоловік з родиною просив дозволу у російських військових, аби ті відпустили їх з власного будинку.
"Ми знайшли старшого: "Відпустіть нас, будь ласка". Він каже: "Я подумаю". І десь після обіду він сказав, що можете йти. Ми схопили те, що було. Пішли до сусідів", — розповідає Юрій.
Коли наступного разу повернувся додому за речами, окупанти віддали велосипед, а золоті прикраси вкрали, розповідає чоловік.
"Потім виходжу на дорогу. Вони на джипі проїжджають, зупинилися, військові з автоматами. Кажуть: "Сідай, поїхали". Привезли мене в центр села Вербівки, щось балакали. Зв’язали руки мені, пов'язку на голову. Повезли хтозна-куди. Приїхали, під руки взяли, ведуть кудись. Взяли документи, телефон забрали", — каже Юрій.
Після перевірки документів й телефону відпустили. Згодом наказали йому та односелиці підписати документ, відповідно до якого вони не мають претензій до російських військових, які зайняли їхнє житло.
"Я хазяйці будинку кажу, що напиши російською слово "вынуждены", і ми написали, що були вимушені надати житло. Я приніс їм. Він прочитав, аж почервонів, видно, така злість у нього була. Каже: "Що це за "вынуждены"? А я кажу, що ми ж не добровільно віддали житло, а вимушені. Ви ж нас вигнали", — розповідає Юрій.
Спершу будинки місцевих зайняли представники "ЛНР" та "ДНР", говорить чоловік.
"Потім перестали взагалі пускати, вже росіяни зайшли. Росіяни прийшли, а тих, що з "ЛНР/ДНР", вигнали в окопи. Нам пощастило, може, що перші не росіяни були, а вони. Росіяни як прийшли, нас уже тут не було. Й вони "ЛНР/ДНР" вигнали. Вони з ними, як кіт із собакою жили. Росіяни їх не празнували, як кажуть", — каже Юрій.
Міна у банці з-під чаю
Наталія Нечитайло після того, як її будинок зайняли окупанти, вимушена була виїхати з села — кілька місяців провела на Чернігівщині. Додому повернулася після вересневого контрнаступу українських захисників.
"Боргу багато у мене за газ, за світло. Вони ж (російські окупанти — ред.) тут і купалися, і все на світі. Понад 12 тисяч боргу за газ. Я зверталася до місцевого депутата, до керівника військової адміністрації, написали листи. Мені нереально з моєї пенсії це платити", — говорить Наталія.
Також жителька вже добре знайома із саперами: міни, гранати та артснаряди знаходила у підвалі, городі, кімнатах та навіть у банці з-під чаю.
"Приїхали: все відкрито. В підвалі — міни. І пастку ж я сама в руках тримала. А мені кричать: бігом на вулицю, тому що зараз розірветься. Гарна така металева коробка з-під чаю. Я до неї, а він важкий. Незвично. Чай же зазвичай — приблизно 100 грамів. А воно важке. А хлопець у нас стіну закладав, каже: "Бігом, Вікторівна, на вулицю, і викликайте саперів, тому що зараз і ви загинете, і ми", — пригадує Наталія.
Знаходила боєприпаси власниця будинку і після цього: "А тоді приходили колеги, допомагали прибирати, і протипіхотна міна у підвалі лежить, де банки були. І від кулемета багато патронів, гільз".
Найбільш замінована громада
Балаклійська громада — одна з найбільш замінованих на Харківщині, каже заступник начальника Міжрегіонального центру гуманітарного розмінування Максим Мельник. Говорить, окупанти вигадували різні способи, як заховати міни.
"Є випадки варварського мінування. Це, якщо взяти протитанкову міну. Вони беруть пластикову. Дуже важко її ідентифікувати за допомогою металошукача. Вони ще закопують її набагато глибше, ставлять вверх ногами. І для чого це робилося? Декілька разів по цій дорозі, ми вже впевнені, що по ній 20-30 разів проїхали туди-назад, а на 40-й раз вона спрацьовує. Вже було декілька випадків: наша техніка підривалася і техніка обленерго", — розповідає Мельник.
Лінії електропередач, які живлять село, пошкоджені. Під час окупації російські військові облаштовували біля них свої позиції.
"В перше чергу, працюємо по ЛЕПах, і, як правило, лінії електропередач проходять у місцях, де була лінії розмежування, де вони встигли наставити дуже багато протипіхотних мін, протитанкових мін. Їх дуже багато", — говорить Мельник.
У Вербівці та сусідніх селах сапери знаходять міни й снаряди, розповідає начальник відділення групи піротехнічних робіт Сергій Петух.
"Недалеко розташований стадіон. На його території було виявлено і вилучено близько 200 мінометних мін, які вони залишили", — розповідає фахівець.
Темпи розмінування часто сповільнюються через різні причини, говорить заступник начальника Міжрегіонального центру гуманітарного розмінування Максим Мельник.
"Всюди є свої проблемні моменти. Наприклад, якщо йти по ЛЕП. Добре йдеш-йдеш, а потім став, і тиждень проходимо п'ять або десять метрів. Чому так? Тому що висока рослинність або натрапили на мінне поле, або ще якісь питання. Є, коли можна спокійно проходити й розміновувати по кілька кілометрів в день, а інколи це неможливо", — пояснює спеціаліст.
В області тільки на лініях електропередач з 21 березня піротехніки знищили 2100 вибухонебезпечних предметів, з яких 655 — протипіхотні міни, зазначає Мельник.
Під час бойових дій постраждали яблуні, липа та калина Наталії Нечитайло. Жінка планує висадити город, відновити будинок та сад.
"Мама дуже любила квіти, я люблю і донька. І напередодні війни вона принесла два з половиною кілограми тюльпанів-цибульок. Посадили. Вони, як відчували, що минулого року, й не квітли. А цього року повилазили й, от бачите, як будуть буйно квітнути. Додала троянд, посадила ще п'ять кущів. Будемо докладати зусиль, щоб усе відновити", — говорить Наталія.
Що відомо
- Щоб відновити електропостачання на деокупованій території Харківської області, саперам потрібно розмінувати 12,5 тисяч кілометрів ліній електропередач. До кінця квітня планують розмінувати 610 кілометрів.
Читайте також
Знешкодили 750 снарядів за тиждень: як живуть найбільш заміновані села Балаклійської громади
Підписуйтесь на новини Харкова та області в Facebook, Viber, Instagram, Telegram, Youtube
