Ярослав Звєрєв з Харкова у свої шість років став волонтером і має власне посвідчення. Останні три місяці він їздив розвозити замовлення разом із батьком. Але у січні чоловік пішов захищати країну. Хлопчик продовжує волонтерити під наглядом мами.
Ярослав — наймолодший волонтер міжнародного об’єднання "Пульс Харкова". Цю організацію зареєстрував його батько Сергій.
На початку повномасштабного вторгнення хлопчик з мамою виїхали у безпечне місце, а Сергій з командою знайомих їздив районами Харкова та допомагав людям. Коли восени син повернувся, батько долучив його до волонтерства.
"Зменшилася кількість обстрілів і першого жовтня ми повернулися до Харкова. Вони почали їздити на Північну Салтівку годувати людей, які розбирають завали", — говорить мама хлопчика Надія Бистрягіна.
Мама Ярослава каже: хвилювалася за сина, але не заперечувала.
"На жаль, війна стала частиною життя, тому дитина повинна бачити, що відбувається, що люди потребують допомоги, що треба бути співчутливим, добрим — це буде наближати нас до перемоги", — говорить Надія.
Жінка каже, що залишається з сином у Харкові, бо вірить в перемогу.
"Ярослав завжди радий був допомагати: був на складах, кухні, розбирав речі. Будемо залишатися в Харкові, підтримувати своє місто", — розповідає Надія.
Ярослав має власне волонтерське посвідчення і нині допомагає роздавати гарячі обіди людям.
"Щоб вони не помирали від голоду. Я одного разу там собі друга знайшов — ручного котика. На Північній Салтівці бачив багато будинків, які були після пожеж, розбиті", — розповідає Ярослав.
Ярослав восени стане першокласником. За словами мами, нині він до садочка не ходить, тож у вільний час може продовжувати волонтерити.
Тато Ярослава та керівник "Пульсу Харкова" Сергій Звєрєв каже, почав залучати сина до волонтерської діяльності, щоб виховувати в ньому правильні почуття, відповідальності, патріотизму, любові та взаємодопомоги.
"Я розвозив їжу, персональну доставку людям похилого віку і нужденним, обіди на Північну Салтівку будівельникам, які займалися відновлювальними роботами зруйнованих будинків, садків та шкіл. Команда наша вже на цей момент виросла, ми стали самостійною організацією. Нині я пішов служити. Організацією керую дистанційно. У всьому в курсі, руку тримаю на пульсі", — розповідає батько Ярослава.
Сергій згадує, що у перший день війни з приватним сектором біля Наталії Ужвій зник зв'язок.
"Окупанти стояли за 500 метрів від будинків. Пропав стільниковий зв'язок, опалення, світло. Взагалі будь-який зв'язок із зовнішнім світом для виклику допомоги. Я туди приїхав перший, у підвалах ховалися понад 100 людей похилого віку, жінки, діти, вагітні мами", — говорить Сергій.
Чоловік каже, у людей не було їжі та медикаментів.
"Ішов перший тиждень, зима, люди починали хворіти, ліків не було. Я приїхав під жорстким обстрілом цього сектора, міни, гради розривалися навколо. Розвантажувалися швидко, ні хвилини зволікання", — каже Сергій Звєрєв.
До початку повномасштабного вторгнення хлопці з команди Сергія були звичайними мешканцями міста Харкова. Зі своїми цілями, планами на життя, розповідає чоловік.
"Кожен займався своєю справою, хтось був інженером, хтось спеціалістом ІТ. Більшість хлопців брали електромобілі в оренду та працювали у таксі, деякі поєднують це зараз з волонтерством. 24 лютого життя поставило завдання з надможливостями для звичайних людей", — говорить Сергій Звєрєв.
Один з трьох водіїв, які щодня розвозять обіди, волонтер Андрій Марченко.
"24 лютого у мене день народження. Ось торік 45 років було. Вдома на той час дружина на дев'ятому місяці вагітності, донька старша: усі чекали тата з роботи, щоб привітати, але "вітання" почалися трохи раніше. Народжували в Харкові у березні, під бомбардуваннями. А вже за три дні вивіз родину та повернувся сюди допомагати", —розповідає волонтер.
"У мене он дзеркало посічене після обстрілу, це я тікав. У мене часто питають чи страшно. Завжди страшно, звичайно. Але все життя сподіватися, що хтось за тебе все робитиме, не можна", — говорить Андрій.
Дмитро Хоменко, секретар "Пульсу Харкова" згадує, що 24 лютого о четвертій ранку сів снідати після нічної зміни.
"А за кілька днів вже допомагав: П’ятихатки, селище Жуковського, Північна Салтівка та район поблизу Малої Рогані, але вона ще була під окупацією. Ми не просто їздили містом під обстрілами, а вивозили людей, виносили на своїх плечах з багатоповерхівок лежачих харків'ян", — розповідає Дмитро.
Дмитро розповідає, що тоді знайшли людей, які передавали допомогу у вигляді продуктових наборів, які волонтери розвозили по бомбосховищах. А звідти забирали людей у безпечні місця.
Хоменко каже, що зареєструвалися як громадська організація у грудні. Тоді до них приїхала фура з Німеччини з гуманітарною допомогою від небайдужих людей.
"Серед привезеного були медикаменти, інвалідні візки, фіксатори скелета, колінних суглобів для військових, які були поранені. Також багато одягу та речей для діток і дорослих, які залишилися без усього. Ми цього тижня їдемо на деокуповані території, там ми співпрацюємо з місцевими адміністраціями", — говорить чоловік.
Каже, що поїдуть до Липецької громади, сіл наближених до Стрілечої.
"Коли окупанти тікали з цих територій, позабирали усе, зруйнували домівки. Там є забиті колодязі, люди навіть не мають можливості нормально набрати води. Спочатку це буде допомога на 100 людей: продуктові набори та речі, а потім ми збільшимо обсяги за потребою", — каже Хоменко.
За словами Хоменка, від початку повномасштабного вторгнення волонтери об’єднання розвезли понад 3000 замовлень: містянам та рятувальникам.
Читайте також
Підписуйтесь на новини Харкова та області в Facebook, Viber, Instagram, Telegram, Youtube
