Медики Ізюма оперували пацієнтів у підвалі, приймали пологи під обстрілами та не припиняли роботу під час російської окупації. Навесні там залишився працювати єдиний лікар. Як пів року ізюмські медики рятували життя — у матеріалі Суспільне Харків.
Будівлю лікарні частково зруйнувало снарядами. Медики облаштували операційну у підвалі, щоб убезпечити себе та пацієнтів під час обстрілів, розповів лікар-травматолог Юрій Кузнєцов.
"Було дві категорії пацієнтів: частина з мінно-вибуховими пораненнями, інша частина — це люди з соматичними захворюваннями. Пневмонія, бронхіти, гіпертонічні кризи. Захворювання були загострені, бо через обстріли люди перебували у підвальних приміщенням", — розповідає лікар.
Юрій — один з лікарів, які не виїхали з Ізюма й продовжували роботу.
"На початку, як і багато моїх співробітників, хотів виїхати на безпечну територію. Але у мене була мама лежача, також брат з інвалідністю І групи — залишити їх я не міг. Декілька разів виникало бажання кинути медичну допомогу. Але був такий період, коли у цьому місці був єдиний осередок, де надавали медичну допомогу у найскладніші часи для нашого міста", — говорить Юрій.
"Був період, коли я тут був єдиним лікарем. Нині у нас чергує три лікарі хірургічної спеціалізації. Але ми приймаємо у наш лікувальний заклад не тільки з хірургічною патологією, але й з соматичними патологіями", — каже Юрій.
Хворі у підвалі лежали вздовж стінки. Останній пацієнт з мінно-вибуховою травмою тут був 12 вересня, говорить Юрій.
"Інших умов не було. Це, звичайно, повна антисанітарія, але незважаючи на це, як-то ми викручувалися усім колективом. У нас не було гнійно-запалювальних ускладнень", — каже лікар.
Влітку під час обстрілів впродовж пів години до лікарні одночасно привезли 17 пацієнтів, розповідає Юрій.
"Медичну допомогу ми надавали цивільним. Ми з дівчатами навіть зараз, коли сидимо, чай п'ємо, думаємо: "Якби це сталося ще раз, ми б не витримали такого навантаження". У той період ми не задумувалися, потрібно це робити чи ні. Треба було, тому і робили", — каже Юрій.
"Зараз легше. Людей скільки повиходило — санітарочки, медсестри, лікарі повертаються. Перебуваючи тут, ми не тільки надавали медичну допомогу, але й частково зберегли і медобладнання, і колектив", — розповідає Юрій.
Медикаменти брали із запасів, які готували для весняного сезону коронавірусу. А потім у місті почали виносити все зі вцілілих аптек, говорить Юрій.
"Місцеві почали нам приносити ліки. Або ми знаходили біля лікарні якісь пакунки з ліками. Можливо, ті ліки були їм непотрібні, слава Богу, їх не викидували. Але було декілька разів, коли медикаменти знаходили на смітнику. Було таке, що люди запрошували нас в підвали, де ми у мішках знаходили ліки", — каже Юрій.
Дивитися також: Як на Харківщині працюють "Лікарі без кордонів"
У підвалі доводилося приймати й пологи, розповідає Юрій.
"Нікуди було породіль дівати. Неможливо було евакуювати їх. Дітки всі живі — два хлопчики та дві дівчинки було. У нас в колективі є дівчата, які працювали до початку бойових дій у пологовому відділенні. Якби не вони, було б дуже складно прийняти пологи. Тому я завжди кажу, що дівчата у мене молодці", — говорить Юрій.
Юрію допомагала медсестра Світлана Ткаченко.
"Стерилізували інструменти антисептиками, які були. Світло було від генератора невеличке тільки для того, щоб освітити приміщення. Медикаменти, обладнання, матеріали для перев'язок — усе, що змогли, з поверхів поспускали у підвал. Робили це до червня, потім почали підіймати на перший поверх", — розповідає Світлана.
Діти Світлани виїхали з Ізюма, медсестра вирішила залишитися у місті.
"Я боялася йти на роботу. Мені на роботу йти 5 км, було дуже страшно. Йде обстріл, а ти йдеш по пішохідному мосту, ховаєшся у канаві, під кущем або просто на землі. Досі згадуєш, як важко було. Я під час обстрілів бігла, руку зламала у червні", — розповідає медсестра.
"Відчуттів не було, тому що не було часу щось відчувати. Треба було працювати. Багато було людей. Майже щодня був хтось з пораненням. Люди за ці пів року потребували більше психологічної допомоги… Рана є, вона поболіла та перестала. А душа боліти не перестає", — каже Світлана.
Нині лікарню приводять до ладу. Після деокупації сюди почали повертатися медики, працюють троє лікарів, медсестри та санітарки.
Що відомо
- 14 вересня прапор України за участі президента урочисто підняли над міською радою в Ізюма. За даними РНБО, за час повномасштабного вторгнення Ізюм зазнав найбільше авіаударів РФ — 476. Місто було окупованим з квітня.
Читайте також
"Місто відбудуємо". Історія сімейної лікарки, яка повернулася до звільненого Ізюма
