Понад сотню поранених мирних жителів прийняла лікарня Чугуєва від початку повномасштабного російського вторгнення. Медики тридцятитисячного містечка увесь цей час самотужки лікували тяжких пацієнтів — перевезти їх до Харкова можливості не було, окупанти контролювали прямий шлях до обласного центру. Росіяни ж не припиняли обстріли міста ані на день.
Йшов до гаража та попав під обстріл
Олег у лікарні вже більш як два тижні. На його тілі понад десяток ран, які лишив російський снаряд. Обробити рани та знов накласти бинти займає до пів години. Поранення чоловік отримав у спальному районі Чугуєва. Вийшов забирати машину з гаража, коли поруч рвонуло.
"Багато уламків було. У гараж тільки встиг заскочити й усе", — згадує Олег Смолкін.
Це була ракета з касетними боєприпасами: кожен несе сотні уламків, розповідає лікар Валерій Литвишенко. Шрапнель не тільки вирвала шматки плоті, а й потрощила кістки.
"Це вогнепальне уламкове ушкодження кісток правої гомілки та стопи, вогнепальне лівої гомілки, ампутація пальців правій кісті, наскрізне вогнепальне поранення обох стегон", — розповідає про травми Литвишенко.
На думку лікарів, щоб знов стати на ноги Олегу знадобиться близько пів року.
Без пальця на руці та з посічений уламками слюсар Сергій. Живе у селищі під Чугуєвом. Снаряди від мінометного обстрілу впали просто біля приватних будинків. Били по хатах з позицій росіян, згадує чоловік.
"Перший приліт був на двір десь, паркан з металопрофілю вигнуло. І вся ця земля, каміння — в обличчя полетіли. Присів, закрився руками. Потім по руках удар", — згадує поранений Сергій Лукаш.
Вижили під час нападу на автобус
У одній палаті вже понад місяць Юля з Аліною. До цього були не знайомі, наприкінці лютого сіли в один автобус, щоб доїхати до Слов’янська.
"Автобус їхав цивільний, жодних знаків на автобусі — звичайний автобус. Було двадцять людей, плюс-мінус. Чотирнадцятеро вижили, вісім загинули", — розповідає Аліна Щегурець.
Юля каже, росіяни стріляли по цивільному бусу з кулеметів із засідки біля траси. Це сталося неподалік від Ізюма, який тоді окупанти почали оточувати.
"Я бачила, як вікна почали тріщати. Потім почали з'являтися отвори, потім починають літати кулі, цей порох. Дим. Це все потрапляє в рота, ти кричиш, а воно все тебе в роті", — згадує Щегурець.
У Аліни три наскрізні кульові поранення та потрощена кістка ноги. Юлі та її 17-річному сину кулі прошили руки. Зрозумівши, що розстріляли цивільних, окупанти дозволили українським медикам забрати поранених.
"Там були не тільки росіяни, були чеченці, дагестанці. Усі молоді. Дехто сказав, вибачте, дехто дивився як на м'ясо на нас. Одиниці були такі, що води нам подали", — згадує Юлія.
"Тяжких пацієнтів — відсотків 70"
Місцева лікарня приймає поранених від першого дня вторгнення, коли росіяни розбомбили авіацією житловий мікрорайон на околиці. Згодом перекрили й майже місяць контролювали трасу до Харкова: перевозити важких пацієнтів можливості не було.
"Тяжких було відсотків 70. Інші — середньої тяжкості", — каже заступник директора Чугуївської центральної лікарні Андрій Проскурін.
Заступник керівника медзакладу говорить, всього відтоді прийняли понад сотню поранених цивільних. П’ятнадцятеро з них — діти. Загиблих у місті за цей час було п’ятеро.
"Більше це втома психологічна, адже ми працюємо з пацієнтами, які потрапляють не тільки з травматичним шоком, а й з важким психологічним станом. Медики теж працюють на межі. Жодного вихідного з 24 лютого в нас не було. Працюємо повним складом хірургів, травматологів", — розповідає Проскурін.
Читайте також
Військовий РФ зґвалтував жительку Малої Рогані на Харківщині — Human Rights Watch
