Щоранку я чекала його посту у Facebook. Щоранку він публікував український прапор на велетенському флагштоці (пам’ятаєте, такі встановили у всіх обласних центрах до Дня незалежності?) у середмісті Харкова. Сьогодні він написав, що фото більше не буде. Мав неприємну розмову із пильними спецслужбами і змушений припинити.
Дев’ятнадцята доба від початку російського вторгнення у Харкові — свідчення харків’янки.
Олесь — взірцевий харків’янин, ілюстрація для хрестоматії. Працює в IT, живе в екобудинку із сонячними панелями, просуває українську у переважно російськомовному Харкові, має активну громадянську позицію, підтримує важливі культурні проєкти, вчителює.
Ми коротко знайомі особисто, і для мене це важливе знайомство. За Олесем цікаво стежити у соцмережах: його судження виважені й стримані, а позиція принципова і непохитна. Олеся люблять медії, він ідеальний герой, на яких полюють журналісти — прекрасний спікер із цікавою історією. От і я, бачте.
З перших днів вторгнення Олесь не живе вдома: написав, що відправив дружину із маленьким сином у безпечне місце і переселився з околиці ближче до логістичних центрів. Радів, що має електромобіль і не залежить від дефіцитного пального. Олесь волонтерить.
Схоже, нам варто переосмислити це поняття і підшукати доречніший епітет. Волонтер — це добровільний безкоштовний помічник. А тисячі українців, які ризикуючи життям забезпечують тил військовикам і допомогу безпорадним, — це повноцінний потужний підрозділ. Називати це волонтерством — все одно що називати дракона птахом. Формально це може й правда, але…
Зараз майже кожен з нас волонтер. Кожен, хто запрошує до себе у підвал. Ділиться їжею і ліками, годує гарячим харків’ян у метрополітені. Пробирається під обстрілами до людей, замкнених у холодній квартирі, щоби доправити обігрівач. Шукає в мережі постачальників потрібного ЗСУ оздоблення. Збирає гроші на такі закупівлі. Розвозить гуманітарку. Шукає плівку, щоби закрити сусідам вибиті шибки. Годує покинутих котів і собак. Це приблизно усі ми нині.
Тепер це не про зайвий ресурс, який можна віддати нужденним. Це про весь ресурс, який потрібно рівномірно розподілити між усіма, до кого можна дотягнутися. Це — умова виживання.
І тому для мене не тільки прапор, але й сам Олесь — важливий символ. І тому щоранку я чекатиму його постів. Навіть якщо замість фото він просто писатиме: "Прапор на місці".
