30-річний лейтенант поліції Денис Лозовий на позивний "Ares" з Харкова загинув 14 листопада 2025 року біля Липців. Спецпризначенець дістав смертельних поранень під час атаки російського FPV-дрона, закривши собою в службовому авто трьох побратимів.
Історію полеглого бійця Суспільне Харків розповіли його мати Олена Колесник та побратим Артур Погорєлов.
Від слюсаря в трамвайному депо до офіцера поліції
Денис Лозовий народився 26 квітня 1995 року в Харкові, розповідає Олена Колесник. Після закінчення дев'ятого класу школи №168 навчався у транспортному технікумі, де здобув спеціальність механіка, і пішов працювати слюсарем до Харківського трамвайного депо.
"Він був відповідальним, дуже добрим хлопчиком. Іноді дуже сором’язливий. Любив бабусю, сестру Софію, постійно з усіма спілкувався, підтримував, цікавився справами. Ми виховували його — бабуся, дідусь та я", — каже Олена Колесник.
За її словами, у 2015 році Денис пішов на службу в поліцію. Спочатку він служив у районному підрозділі, згодом — у підрозділі "Харків-1", який пізніше реорганізували в полк поліції особливого призначення Харківської області. У складі підрозділу Денис брав участь в антитерористичній операції в Донецькій та Луганській областях, каже Олена.
У полку особливого призначення лейтенант Лозовий служив інспектором першого взводу першої роти другого батальйону. Разом із ним у серпні 2015 року службу в батальйоні "Харків-1" почав і командир цієї роти, майор Артур Погорєлов. Чоловіки прослужили разом понад 10 років.
"Спільно виконували багато завдань, в одній групі. Багато відряджень було, починаючи з Волновахи, у Маріуполь їздили, в Селідове їздили у відрядження", — розповідає Погорєлов.
Зі слів Олени Колесник, у 2020 році Денис заочно закінчив Харківський університет внутрішніх справ за спеціальністю "Право" та отримав офіцерське звання.
"Він бажав нашої перемоги"
Після початку повномасштабного вторгнення Артур Погорєлов разом з Денисом Лозовим працювали здебільшого на Куп'янському напрямку, допомагаючи місцевим в евакуації, розповідає майор.
"У 2023 році я пам'ятаю наше відрядження в Селідове — там ми їздили разом з Денисом на зачистки. Були й інші населені пункти — Липці, Веселе, паралельно ми працювали в групі швидкого реагування — це були і слідчі дії, і охорона громадського порядку в місті Харкові", — каже побратим загиблого.
Що мені в ньому подобалося — що він завжди був сміливим, завжди брав на себе ініціативу, добре готувався до будь-якого завдання. Якщо ми розуміли, що потрібно йти на завдання, він до нього добре готувався, завчасно передивлявся всі матеріали, брав усі необхідні речі. Готувався не тільки сам, а ще й команду, яка йшла з ним разом. Денис, звісно, хотів, щоб війна пошвидше скінчилася, але йому хотілося, щоб завершилася вона не просто зупинкою по лінії фронту — він бажав нашої перемоги.
"Денис ніколи не ділився деталями бойових виїздів, завжди казав: "Усе добре". Ми просто спілкувалися коротко, він заспокоював, що все нормально", — згадує мати полеглого бійця.
Він все говорив: "У мене, як у кішки — дев’ять життів. Одне життя, друге життя…" — то там прилетіло поруч, то біля управління прилітало — його тоді дивом відвело.
Служба на передовій вимагала спорядження, тому підрозділу Дениса допомагали волонтери та близькі.
"Моя племінниця — його двоюрідна сестра — вона допомагала йому з придбанням монокуляра, щоб міг бачити вночі — він тоді служив під Куп’янськом", — говорить Олена.
Жінка згадує, що через службу сина бачитися вдавалося щонайбільше раз на пів року.
"Частіше він спілкувався з бабусею, яка живе в Харкові — я з донькою зараз живу в Чернігівській області, мій чоловік зараз також служить. Коли син приїжджав із відрядження, одразу їхав до бабусі. У нього є молодша сестричка Софійка, між ними велика різниця у віці — близько 17 років, їй зараз 13. Він її також намагався підтримувати й навчати. Дзвонив, казав: "Софіє, як справи? Маму слухаєшся? Правильно робиш! Як навчання?" Раз на пів року бачилися. Хотілося, щоб більше спілкувалися, але…", — ділиться Олена.
"Закрив собою хлопців": останній виїзд спецпризначенця "Aresa"
За словами Олени, востаннє на бойове завдання Денис Лозовий виїхав 14 листопада 2025 року із побратимами-поліцейськими. Біля Липців Харківської області в їхню автівку поцілив російський FPV-дрон.
"Вони їхали вчотирьох із хлопцями, кермо в машині було праворуч, а Денис сидів попереду з лівого боку, і весь удар прийшовся на нього. Він закрив собою хлопців — вони вижили, один був поранений. Один з побратимів на прощанні з Денисом говорив, що він своїм тілом закрив їх", — розповідає мати полеглого бійця.
Про загибель побратима Артур Погорєлов дізнався вранці, коли їхав на командно-спостережний пункт у Куп'янському районі.
"Я не міг повірити, що це трапилося саме з ним: я ще питав, що можливо, все не так, все обійшлося, що ця інформація — неправдива. Мені було досить важко прийти в себе після звістки про загибель мого побратима. В день прощання з Денисом командир відпустив мене, я звільнився раніше і якраз зміг прийти попрощатися", — пригадує Погорєлов.
Він був моїм кращим товаришем, якого я багато знав і на якого міг покластися. Будь-яке завдання я часто обговорював із ним — їхали разом, займалися організацією справ — у таких моментах він мені дуже допомагав, давав свої поради. Тепер я їду кудись у машині... Часто буває таке, їдеш кудись, а в думках виникають всілякі діалоги, думки про те, що він сказав би в тій чи іншій ситуації, що би подумав.
За словами Олени, за кілька місяців до загибелі Денис отримав звання лейтенанта. Вона згадує сина як людину, яка першою приходила на допомогу та брала на себе відповідальність за інших.
Як завжди, десь щось — Денис перший. Я кажу йому: "Дениска, ну так не можна, треба себе берегти". У мене ще мама, їй 74 роки, вона казала: "Дениска, не спіши". Ну, а вийшло, що Дениска раніше за нас усіх пішов.
17 листопада 2025 року Дениса Лозового поховали на Алеї слави у Харкові.
"Хочеться, щоб люди знали, що у мене був такий син"
Нині родина бійця збирає підписи під петицією про присвоєння йому звання Героя України посмертно.
"Я зробила це задля вшанування пам’яті мого сина. Це, мабуть, і для мене важливо, і для нього важливо. Як я кажу своїм друзям, якщо я зупинюся, мене, мабуть не стане. Мені просто хочеться, щоб люди знали, що у мене був такий син. Я ним пишаюся", — каже Олена.
Жінка каже, що з часів АТО Денис мав нагороди та відзнаки: "За оборону Маріуполя" від 2016 року, "За оборону України", кілька нагород від МВС та Національної поліції. У 2016 році "Ares" отримав відзнаку від Президента України "За участь в антитерористичній операції", у 2022 — відзнаку від Президента "За оборону України".
Мені важливо, щоб про нього пам’ятали як про сміливого, доброго і відданого — людину, яка була готова до самопожертви. Мені дуже його не вистачає.
Підписуйтесь на новини Харкова та області в Telegram, TikTok, WhatsApp, Facebook, Viber, Instagram, Youtube
