Олександр Саранча-Мальцев з Балаклії мріяв купити квартиру й машину, любив рибалку, вірив у перемогу і планував створити сім'ю з коханою. Його батько воював із 2014 року, а старший брат нині служить у спецпідрозділі "Кракен". У 2023 році Олександр сам домігся мобілізації, а згодом потрапив до "Хартії", возив боєприпаси на Куп'янський напрямок і готував їжу для колумбійських добровольців. 28 грудня 2025 року він загинув під час бойового завдання — у машину з військовими влучив російський "Ланцет".
Про дитинство Олександра, його характер, мрії та останні дні перед загибеллю розповіли мати Тамара та наймолодший брат Артем.
"Він і безпритульних нагодує, і собак любив, котів любив"
Олександр Саранча-Мальцев народився 12 лютого 1996 року у Савинцях Ізюмського району в багатодітній родині. У нього був старший брат, два молодших, а також молодша сестра. У 2010 році, за словами матері захисника Тамари Мальцевої, сім'ї дали квартиру в Балаклії. На той час Олександр закінчував шостий клас, а в сьомий пішов уже у новій школі.
"Він такий добряк був. У школі у нас хлопчик був з бідної сім'ї, і Сашко завжди свій обід віддавав йому. Постійно ображали його. Такий він у мене спокійний, добряк-добряк. Він і безпритульних нагодує, і собак любив, котів любив. Ну, що я скажу — добра душа", — розповідає Тамара Мальцева.
Якщо у мене ось Льоша є. Ой, я в дитинстві з ним побігала по міліціях. Ну, такий він у мене бандит. А ці — ні — Артемка менший і Саша. От вони схожі і зростом. Саша у мене 1,8 метра, Артем теж такий. А ті — старший і Льоша — вони якось між собою схожі. Всі завжди дружили, завжди разом гуляли. Завжди разом шкоду робили.
Улюбленим заняттям Олександра з дитинства була рибалка, згадують його рідні. Завдяки рибалці він не лише відпочивав, а й допомагав сім'ї.
"Раз відро риби принесе, другий раз відро принесе. Каже: "Мамо, треба копійка". Батько вічно на заробітках був. І важкувато. Саша піде в ліс зі старшим — напиляють дров мені, принесуть. Підуть там десь бабусі допоможуть — вона дасть гроші. Я кажу: "Синку, купіть собі цукерок". А він каже: "Мамо, хліба треба". Купували хліб і макарони. Такі вони у мене. Коли треба листя погребти в школі, Саша каже: "Я піду". Йому краще було прибирати, працювати десь, ніж у класах сидіти, математику зубрити", — згадує мати захисника.
Дуже рибалку любив. Я йому кажу: "Нащо тобі та рибалка"? Говорить: "Мамо, я так заспокоююся. Я коли хочу посидіти в собі, подумати, переосмислити усе — я піду на рибалку, посиджу — і мені наче хочеться все наново. У мене сили з'являються, мені хочеться робити, мені хочеться жити".
Після закінчення школи Олександр навчався на водія-тракториста-комбайнера, але по спеціальності працювати не пішов, розповідає Тамара Мальцева. Жінка каже, що син майже 10 років працював на місцевому підприємстві "Балмолоко" оператором, а потім на два роки поїхав у Київ на будівництво.
На той час Олександр був вже одружений, дружина з сином Давидом чекали його в Балаклії, розповідає мати захисника. Проте, вже у 2018 році пара розійшлася.
"Він прийшов додому, плаче, плаче. Каже: "Мам, я так старався, я так не хотів втратити цю сім'ю". Не знаю, що там вийшло. Я не розпитувала. Говорить: "Приймеш бомжа?" Я кажу: "Дурний, який ти бомж", — згадує Тамара Мальцева.
Про військовий шлях Олександра Саранчі-Мальцева
У 2023 році Олександр пішов воювати вслід за братом Євгеном. За словами наймолодшого брата Артема, їхній батько Олександр Мальцев долучився до війська ще з початку АТО.
"З 2014 року по 2018 року батько служив, а з 2022 по сьогоднішній день найстарший брат служить. І Саша з 2023 року пішов служити. Сказав, що хоче захищати Батьківщину, захищати сім'ю, захищати дім. Його спочатку не брали, були проблеми, але він настирно йшов, йшов, говорив, що піду, піду, піду — і добився, і пішов", — розповідає Артем Мальцев.
Спочатку Олександр потрапив у 151 бригаду. Його підрозділ, за словами матері, майже відразу відправили у Покровськ.
За словами матері, Олександру довелося виходити з позиції в село, з якого його забрали військові. Деякий час захисник перебував вдома, подавав заявки до спецпідрозділу "Кракен", в якому служить його старший брат, проте там йому відмовили.
"Потім заходить, каже: "Мамо, уявляєш, мою заявку прийняли, мене беруть в "Хартію!". Потім вчився у Дніпрі. Казав, що добре годують. Відразу було по голосу чути, що дитина задоволена. І я спокійна була. Потім приїхав вже сюди, у Харків, після навчання. І поставили його на Куп'янськ", — згадує Тамара Мальцева.
І вчилися, і йому машину дали. Він їздив на виїзди, підвозив боєприпаси хлопцям. Потім у нього були колумбійці. Він як приїжджає, їм їсти привозить — вони такі задоволені. Він і борщу їм приготує. У них загальне було там все. І він, каже, приїжджав, купив каструлю, сковорідку. Варив їм. 60 у нього було колумбійців, і він їх всіх годував. І хліб їм возив.
Він з побратимами дружив. Його всі поважали. Всі чекали, вночі сплять — один по кухні ходить, інший по кухні ходить. А потім, кажуть: "Сань, вставай, давай щось їсти, ми їсти хочемо. Завтра раніше на завдання, ми не встигнемо". Саша встає, картоплю тушить, робить їм голубці, і чебуреки робив. Він в будь-який колектив вливався.
"Вранці встали — фотографія його упала. І принесли нам сповіщення"
28 грудня Олександр поїхав на своє останнє завдання. Мати захисника каже, намагалась його відмовити, але син її не послухався.
"Казала: "Синок, ти не підготовлений, не їдь, не їдь". В неділю зателефонував, каже: "Мамо, заспокойся, я вже не їду, мене не беруть, скасували все". І вимкнув телефон. І все-таки о 22:00 він поїхав. І того ж дня й загинув", — згадує Тамара Мальцева.
Він мені снився. Я ще не знала, що його привезуть. Мені наснилося поле і посадка. І жінка йшла з дитиною. І він позаду. І кричить: "Мамо, мамо!" А я стою, його кличу — а він мене не бачить. Вранці встали — фотографія його упала. І принесли нам сповіщення.
Артем Мальцев бачив брата востаннє 25 грудня. Каже, у нього не було відчуття, що щось станеться — брат постійно був на позитиві й вірив у перемогу, будував плани на майбутнє, хотів купити машину і власну квартиру, а також допомогти батькам.
"25 грудня він приїжджав, розповідав, що у нього все добре виходить. Ми ним пишалися, всім розповідали. Він постійно мамі телефонував, розказував, що окрім служби, коли був час, готував на свою бригаду. У нього бригада колумбійців була, він розповідав, які вони цікаві, а ми завжди слухали. Ми завжди сім'єю сиділи, він розповів, а ми слухали його. Він завжди був на позитиві, завжди казав, що все нормально. Ми навіть не думали ніколи, що може таке статися", — згадує Артем.
Саша хотів сім’ю. Сім'я була, але вони там в розлученні були. Він знайшов собі дівчину іншу, все хотілося наладити з нею. Він завжди казав мамі: "На Новий рік я приїду, готуй". Мама чекала його, але 28 грудня він загинув.
Біля Грушівки Куп'янського району 28 грудня 2025 року Олександр Саранча-Мальцев дістав вибухові поранення, несумісні з життям.
"Вони їхали на завдання. І коли виїхали, сидів оцей "ждун" — "Ланцет". І він в машину врізався. Їх було там шестеро. Троє з Сашиної бригади, троє — з іншої. Вони всі згоріли. Брат старший упізнав Сашу по татуюванню і по ланцюжку. На руці браслет був і на шиї, кулончик з жетоном. І плюс ДНК-тест", — розповідає Тамара Мальцева.
З усієї бригади залишився один хлопчик. Коли його сюди додому до нас привозили на похорони, він впав. Побратим Саші. Батюшка почав співати — він і впав, втратив свідомість.
12 лютого Олександра поховали, говорить мати. В цей день йому мало виповнитися 30 років.
"Мені здається, що він десь поїхав. І ось-ось він зараз зайде"
Восьмирічний син Олександра Давид майже не пам'ятає батька, бо бачив його лише зовсім маленьким. Хлопчик зараз за кордоном зі своєю матір'ю, говорить Тамара Мальцева. Каже, син старався з ним спілкуватися телефоном, допомагав, як міг.
Завдяки дітям Тамара трішки легше переживає втрату, вони підтримують. Проте, каже жінка, вони з чоловіком досі не вірять, що сина вже немає.
"Мені здається, що він десь поїхав. І ось-ось він зараз зайде. Ось його останні слова: "Мамо, я бігом. Так, давай мені їсти". Я навіть виперу одяг йому, він бігом покупається. Речі мокрі — в пакет. Каже, там посушу. Все нормально, все добре, мамо, каже. Все добре, все добре. Важко, важко", — говорить Тамара Мальцева.
Батько, звісно, і досі не може... Я трішки заспокоїлася, а він — ні. Він і брав спальник, їздив на кладовище. Там ночував. Не можемо ми звикнути, що його немає. На фотографію дивишся — він стоїть, посміхається. Якби він один був у мене, я пішла б разом із ним. Я б не жила.
Рідні Олександра Саранчі-Мальцева створили петицію до президента про надання йому звання "Героя України".
"Він для нас герой. Він скільки намагався. Женя, старший, пішов з 2022 року, одразу пішов. А Саша пішов у військкомат, сказали сидіти вдома. А він каже: "Мамо, я піду служити". Я кажу: "Саша, служить вже один, хай служить Женя". А він каже: "Мамо, я хочу служити. Я буду захищати Україну. А хто, якщо не я". Мені, якщо чесно, хочеться, щоб він був визнаний героєм", — говорить Тамара Мальцева.
Підписуйтесь на новини Харкова та області в Telegram, TikTok, WhatsApp, Facebook, Viber, Instagram, Youtube
