Механік-водій танка бригади "Хартія" на позивний "Лютік" приїхав додому перед Різдвом зустрітися з родиною — з дружиною та чотирма дітьми. Нині він служить під Липцями на Харківщині.
Як вплинула війна на родину, як часто бачаться та чого очікують від закінчення війни, "Лютік" та його дружина Марія, розповіли Суспільне Харків.
"Вдома із сім'єю спокійно"
Вдома на "Лютіка" чекають дружина та четверо дітей. Найменшому з них — Артуру — два роки. У подружжя є ще два сини — восьмирічний Дмитро та 13-річний Євген, а також 15-річна донька — Катерина. Нині "Лютік" служить під Липцями на Харківщині, тому має змогу час від часу бачитися із родиною, каже, приїжджає сюрпризом.
"Тяжко, тому що розумієш: я приїхав на добу-дві, і знову туди їду працювати. Хто знає, що буде на Новий рік. Може, будемо чергувати. А там буде видно. А взагалі, хотілося б приїхати на кілька годин хоча б", — говорить військовослужбовець.
Якщо мене відпустять додому на Новий рік, хочу приїхати допомогти дружині по кухні, щоб вона сама не горбатилася. Сходити в магазин, купити хлопавки, дітям подарунки, якісь прикраси.
Вдома із сім'єю спокійно. І я спокійний, і сім'я спокійна, що я вдома. А так ти не розумієш, що там відбувається, що може статися. Я вже звик, що на Новий рік може щось статися, а сім'я все одно переживає.
"Ми не знаємо, що буде завтра, і чи зможу я його побачити взагалі"
За шість років контрактної служби Новий рік з родиною "Лютік" зустрічав лише раз — торік. Його дружина Марія каже, коли чоловік на службі, вони не святкують.
"Без нього ми не зустрічаємо Новий рік. У нас тільки ялинка для дітей — і все. Якщо чоловік буде вдома, то будемо готувати. Він дуже допомагає готувати завжди", — каже Марія.
Дружина "Лютіка" разом з дітьми живе у Харкові. У 2022 році родина евакуювалася з Донецької області — їхній будинок знищений, а лінія фронту проходить за два кілометри від рідного селища. Жінка каже, за шість років служби сукупно бачилася із чоловіком пів року. Востаннє — понад місяць тому — у середині листопада.
"Я дуже часто переїжджаю за чоловіком, тому що ми так частіше бачимося, діти частіше бачать батька. Я намагаюся їздити, навіть якщо на дві години можна побачити. Бо ми не знаємо, що буде завтра, і чи зможу я його побачити взагалі", — розповідає Марія Кучерява.
Коли він був далеко, то я навіть на Донбас переїжджала до нього з меншим. Коли їх вивели з позиції, я його не бачила дуже довго, мабуть, місяців п'ять. І ми у Слов’янськ їздили з найменшим до нього.
"Мої діти та він — це моє життя"
У родини в Харкові немає родичів. Марія каже, їй допомагають старші діти. За її словами, діти дуже сумують, коли тата немає вдома.
"Коли чоловік приїжджає, потім виїжджає, у дітей різна реакція, але менший і середній дуже плачуть. Мабуть, пару днів, це точно. Я постійно на взводі. Як на зв'язок не виходить, я переживаю, що він знову поїхав у бій. А коли його немає, мені дуже важко, тому що я своє життя без нього не уявляю", — говорить Марія.
Мені без нього дуже важко, і коли він їде в бій, то я молюсь, тому що він — моє життя. Мої діти і він — це моє життя. Я без нього не уявляю свого життя.
Сумує за татом і восьмирічний Дмитро. Каже, мріє про закінчення війни.
"Він у мене єдиний, найкращий тато на світі. І я за нього дуже боюся. Моя мрія — щоб тато звільнився і закінчилася війна", — каже хлопчик.
Про військовий шлях та віру в перемогу України
У 2021 році військовослужбовець "Лютік" підписав контракт зі Збройними Силами України, а через пів року почалась повномасштабна війна. Каже, служив у 17 криворізькій бригаді, а потім перевели у 21 окремому механізовану бригаду.
"Початок моєї війни — Херсонський напрямок, контрнаступ. Ми наступали батальйоном. Потім — Запорізька, Донецька область: Горлівка, Бахмут, Авдіївка, Часів Яр. У Бахмуті були квіточки. Авдіївка — найгарячіший напрямок, який я відчув. Багато виїздів, штурми були, рашисти наступали по 40 одиниць техніки. Ми виїжджали, розбивали їхні колони, вони потім готувалися і знову ж їхали через пів години. І так протягом тижня. Потім вони заспокоїлися", — розповідає "Лютік".
Я не бачу в собі змін за роки війни. Максимум — може, десь сивина з’явилася. Став спокійніше може ставитися до речей, до проблем, незгод. Я раніше панікував, а зараз тверезо мислю та одразу беруся до розв'язання цих проблем.
Військовослужбовець каже, воює за державу і за те, щоб рідні були в безпеці, щоб росіяни не підійшли до Харкова.
"Якби ж було більше чоловіків, щоб нас підмінити... Тому що видно, що всі ходять, гуляють — це дуже круто, класно. Але бажання воювати у них немає. Піду я, піде ще хтось. А хто прийде на моє місце?", — говорить "Лютік".
Завершення війни "Лютік" бачить перемогою України. Каже, на його думку, війна ще триватиме не менше п'яти років.
"Це буде наша перемога. Я не розглядаю варіанти, що буде їхня перемога. Як показала практика, на початку ми йшли, так сказати, з веслами та "Запорожцями": танки старі, АКСУАвтомат Калашникова Складний Укорочений, АКАвтомат Калашникова . Це потім нам почали давати "Леопарди", але початок ми тримали. І витримали. Україна буде стояти. Я думаю, якщо хлопці ще підтягнуться, піднімуться, то війна ще скоріше закінчитися", — говорить "хартієць".
На мою думку, найкращий варіант — повернути кордони хоча б до 2022 року. Тому що до 1991 року нам ще дуже далеко. Якщо піднімуться хлопці, які зараз сидять по домівках, буде більше сили, більше ресурсу, то так. А на ветеранах витягнути цю війну важко буде.
Підписуйтесь на новини Харкова та області в Telegram, TikTok, WhatsApp, Facebook, Viber, Instagram, Youtube
