Майже 80% будівель розбиті російськими ударами, а поля — заміновані. Такими є наслідки російського вторгнення для села Протопопівки Харківської області, говорить місцевий староста Олесандр Сиров. Три роки тому, каже староста, річка біля села стала "межею між добром і злом". Протопопівка розташована неподалік від Балаклії. У 2022 році протягом п’яти місяців село було у "сірій" зоні, поки українські сили оборони восени не звільнили окуповану територію поряд.
Який нині вигляд має Протопопівка та що вдалося відновити за три роки — у матеріалі Суспільне Харків.
"Нам дісталася незалежність. Як ми звикли тоді, ніби подарував хтось": три роки зі звільнення
Староста Протопопівки Олександр Сиров разом із журналістами Суспільного прийшов до меморіалу воїнам, які загинули під час оборони села. Три роки тому тут понад п’ять місяців проходила лінія фронту.
"2022 рік поставив межу. Донець став межею між добром і злом. З того боку були російські війська, з цього – наші. Почалися тут запеклі бої. Наше село, щоб ви розуміли, від тієї точки метрів 500-600 до найближчих домівок", — згадує староста.
Наше село не потрапило під окупацію офіційно, тому що рашистські війська, вони пройшли вздовж села, на село Петрівське. І там їх наші зупинили. Тобто, вони сюди заїхали лише один раз. У нас тут був місток — вони його підірвали. Через річку вони не перейшли — і тут залишилися. Наше село проходить як населений пункт, де були активні бойові дії.
Протопопівка розташована за 20 кілометрів від Балаклії. Староста говорить, село залишалося "сірою" зоною до осіннього контрнаступу українських сил оборони. До вересня 2022 року удари росіян зруйнували або пошкодили майже 80 відсотків будівель, розповідає Сиров.
Колона, яка рухалася у 2022 році, вона була майже 10-15 кілометрів. Вона йшла основною дорогою на село Петрівське. Мабуть, хотіли далі на Донбас піти. А вже основні бої: вони заходили зі сторони Ізюма, звідти. Вони в ліс цей зайшли, й намагалися перейти вже сюди, але своїм життям наші хлопці не дали цього зробити.
У 2023 році на місці загибелі оборонців Протопопівки їхні побратими встановили меморіал, а жителі, каже Олександр Сиров, доглядають його.
"Серце кров'ю обливається, тому що я про кожного хлопця дізнавався інтернетом: хто, що. Це хлопці з Волині. У кожного діти є, кожного чекала дружина, кожного чекала мати. Їм жити треба було, а вони тут життя віддали, щоб я тут стояв, щоб мої діти приходили сюди", — говорить староста.
Нам дісталася незалежність. Як ми звикли тоді, що нам якби подарував хтось. А зараз, дійсно, ми розуміємо, що наші сини, побратими віддають життя за цю незалежність.
Це — руїни, на які перетворилася будівля сільради після удару ракетою "Іскандер", каже староста. Нині, говорить, працівники старостату працюють у приміщенні, де вціліли стіни.
Фонд у нас був Solidarités International — вони поставили вікна. Також ми отримали дві буржуйки на дві кімнати. Вже своїми силами, скажемо так, заклали пробоїну, яка тут була.
"У мене тільки про дім думки. Там садиба моя, усе"
Свій дім у центрі Протопопівки досі відновлює Валентина Лобінцева. Каже, три роки тому були змушені виїхати звідси через щільні російські обстріли.
"21 квітня пішли вже, як там українською — вертольоти. Це, звичайно, дуже страшно. Виїжджали спочатку в Лизогубівку. Місяць там пробули, поки не почали Чугуїв обстрілювати, а потім поїхали в Бутенки Полтавської області. І через рік ми повернулися", — розповіла жінка.
Дах ми зробили своїм коштом, тому що приїхали — все тече. Знайшли гроші. Дах зробили. Всі матеріали нам дала сільська рада на дах. Спочатку трішки. Потім прийшли, перерахували — дали. Вікна — благодійний фонд. Галерея була розбита — я на "єВідновлення" подавала.
Валентина розповідає, зараз живе в селі з чоловіком та тіткою, у якої повністю зруйнована хата. Марії Новосельцевій — 90 років, вона переживає другу війну.
"У мене тільки про дім думки. Там садиба моя, усе. Подумаю, подумаю — та й усе. Тут вже починаю звикати", — каже Марія Новосельцева.
До повномасштабної війни у селі було понад 700 жителів, під час активних бойових дій залишалося п’ять родин, говорить староста Олександр Сиров, а нині тут живе 601 людина. З відбудовою осель людям допомагають волонтери та місцева влада, каже староста.
У нас люди, які залишилися зовсім без домоволодінь, вже отримали квартири. Покупляли у Харкові квартири, хто в Балаклії купив. Повернення трохи зупинилося, тому що люди, які виїхали за кордон, виїхали у західні області, вони бачать по пабліках, що можливі влучання, дрони й так далі. Вони ще бояться просто повертатися.
За словами Сирова, у селі є транспортне сполучення із містами поряд, також працюють над поверненням вуличного освітлення. А ось відбудувати інфраструктуру в центрі села, каже староста, зможуть тільки після закінчення бойових дій на Харківщині.
Підписуйтесь на новини Харкова та області в Telegram, TikTok, WhatsApp, Facebook, Viber, Instagram, Youtube
