Військовий на позивний Марк до повномасштабного вторгнення РФ в Україну жив у Мінську. З березня 2022 року він воює у роті важкого озброєння батальйону "Волат" полку Кастуся Калиновського. Його син народився на Івано-Франківщині, куди Марк перевіз свою дружину Марію.
На третій день я зрозумів, що буду збиратися і поїду сюди
— Марк — це моє псевдо в армії. З 1998 року я займався автівками. Мав свою станцію, де ми ремонтували й фарбували машини.
Коли почалася російсько-українська війна, я був у Мінську. І коли побачив у Telegram, що там відбувається, я не міг заснути три ночі — "сидів у телефоні" і дивився. Я не міг усвідомити, що у 2022 році може статися така війна. Для мене це був удар. На третій день я зрозумів, що буду збиратися і поїду в Україну.
На той момент мені було все одно, що я тут буду робити — щось возити, допомагати медикам. Я хотів хоча б щось зробити.
Наприкінці лютого 2022 року ми вирішили, що створюємо батальйон Кастуся Калиновського. Я знайшов знайомих і сказав: "Хочу приїхати. Але моя віза починала діяти 18 березня. 17 березня вночі ми були вже на кордоні з Польщею, чекали, щоб в'їхати туди, і звідти заїхати в Україну.
Коли мені дуже важко, я переглядаю фотографії свого сина
— У Польщі я потрапив у рекрутський центр у Варшаві від полку Кастуся Калиновського. Звідти на завантажених гуманітарною допомогою пікапах, які купили волонтери, ми з хлопцями дві доби їхали в Київ. Прибули у навчальну роту.
Коли ми вишикувалися, до нас вийшов Іван "Брест", наш перший командир, який загинув під Лисичанськом. Він запитав, чи є серед нас хороші водії на "КозакаНазва українських бронеавтомобілів від науково-виробничого об'єднання "Практика""? Кажу: "Я добре можу їздити на всіх видах автомобілів".
Так я потрапив у роту важкого озброєння. Це — кулемети, міномети... Усе важке озброєння з яким ми працюємо.
Свою дружину я залишив на Івано-Франківщині. Коли я від'їжджав, то Марічка була на другому місяці вагітності. Ми сіли, порозмовляли, і вона каже: "Я тебе підтримую в усьому, що ти робиш". Вона бачила по мені: якщо я залишуся вдома, просто згорю.
Зараз, коли мені дуже важко, коли ми під обстрілами, я сідаю і переглядаю фотографії свого сина. Як він росте, я бачу по світлинах.
Ви — нам брати
— Я вважаю вже багато років, що "рускіє" — нам не брати. Ви — нам брати. Наш "вусатий тарган" дав можливість з нашої території зайти в Україну танкам і солдатам. Що вони зробили в Бучі, в Ірпені? Тому я прийшов допомагати. Бо як я буду вам в очі дивитися?
Ми, білоруси, дивимося в бік Європи. "Рускіє" нічого не зробили нам доброго за весь час. Що, ми їздимо на якихось хороших "рускіх" машинах? У мене — ВМW. Яка-небудь електроніка хороша у "рускіх", телефони чи комп’ютери? Ні. Зброя — так, але зброя — це руйнування.
Нам потрібно відгородитися від РФ і взагалі перестати дивитися бік цього "недоробленого" совка.
Все, що я заробляю, пускаю на війну
— Я приїхав воювати. Щоб воювати комфортно і добре, мені треба добре оснащення. Коли я на бойовому виїзді, на мені — на 30 тис. доларів екіпірування. Я все маю.
Волонтери дуже допомагають. Ми маємо добру підтримку білорусів. Ви бачили, яку автівку нам прислали білоруси з Каліфорнії.
І полк має структуру, яка на найвищому рівні одягає і взуває хлопців. У нас 98 % бійців ходять у взутті LowaLOWA – це високоякісне взуття, яке виробляється в Німеччині вже понад 90 років. Вона відома своєю надійністю та комфортом.. Це робить полк. Крім того, все, що я заробляю, пускаю на війну.
Ми повністю вибудували систему, як у війську НАТО
— Я два місяці воюю, зараз маю відпустку, а потім їду на вишкіл. Ми багато вчимося. Проходимо різні курси.
У полку ми повністю вибудували систему, як у війську НАТО. І це працює. Коли ми закінчимо тут війну, то наша війна — ще попереду. Нам ще Білорусь звільняти. І ми одразу будемо вибудовувати систему, як в НАТО. Бо ця система працює.
Наш побратим загинув під Лисичанськом. На фотографії у нього були три турнікети: два — на ногах, один — на руці. І він відстрілювався. Ось так гинуть білоруси. Вони б’ються до останнього. Це для мене такий гонор. І я вірю, що з такими хлопцями ми відвоюємо свою країну.
Ми не відступаємо — ми дуже добре воюємо. Це не лише мої слова, це каже кожен, хто разом з білорусами воював.
У нас військових спеціалістів дуже мало. Але ми справляємося. І маємо таке внутрішнє переконання, що "тільки перемога".
Ці хлопці за свою землю, за свою країну порвуть будь-кого
— Я тривалий час обіймав посаду керівника штабу батальйону. І для мене найважче було набирати рекрутів, а потім їх ховати. Це — найважче, що може бути.
Зараз ми шість місяців працювали на Бахмуті з третьою штурмовою бригадою "Азова". Я бачив, які там воїни. Ці хлопці за свою землю, за свою країну порвуть будь-кого.
Я не роблю прогнозів щодо перебігу війни. У мене є тільки праця. Щодня зранку я прокидаюся і думаю, що мені треба зробити. А увечері, коли лягаю спати, я думаю, чи все зробив. Якщо я робитиму все по максимуму, то буду наближати перемогу.
Я приїхав сюди й автоматично погодився на ті умови, які дає мені Україна. Не буду нічого говорити про владу — у чужому монастирі не міняють правила.
Але, як військовий, можу казати, що, наприклад, від того, як працює логістика, залежить все. І такі дороги, як на Івано-Франківщині, — це зрада. Бо в Бахмуті кращі дороги. Дорога має стратегічне значення.
Полк Калиновського формує не тільки великий військовий підрозділ, а й нову білоруську опозицію
— Мені дуже хотілося б, щоб ви, український народ, зрозуміли, що білоруси зараз у дуже важкому становищі — фактично у концтаборі. І тому ви не чуєте звідти голосів.
Білоруси не підтримують цю війну. Для нас це теж боляче. Але ти можеш сісти на місяць у в'язницю за шкарпетки біло-червоного кольору.
Зараз полк Калиновського формує не тільки велике військове формування, а й нову білоруську опозицію. Так. І ми своїм прикладом, своєю працею доводимо, що, по-перше, ми всі будемо друзями України, а, по-друге, що ми щиро любимо свою країну.
Тому розмовляйте з нами. Розмовляйте з полком Калиновського, бо ми доводимо щодня, за що ми воюємо.
Хочу, щоб мій син, який народився тут, жив у Білорусі
— Білоруси, на жаль, зараз живуть у "концтаборі". Оскільки я є для Білорусі терористом, і якщо потраплю туди, можу бути засуджений до смертної кари, то я буду битися за свою країну до кінця.
Коли ми подивимося, скільки загинуло вже білорусів з 2014 року... Перший — Олександр Жизневський. Точної цифри я не знаю.
Я хочу у свою країну. Хочу, щоб мій син, який народився тут, жив у Білорусі. Я хочу приїжджати сюди, як гість, до своїх друзів. Бо тут — дуже добрі люди. Дуже допомагають. І Рому (Романа Дмитерчука — волонтера, який допомагає сім'ї Артема — ред.) нам послав Бог.
Але я хочу свою Білорусь. Це — моє, а це — ваше. Зараз я прийшов допомогти вам. Може, ваші хлопці згодом допоможуть нам.
Ця перемога буде здобута життями тих, хто її не побачить
— Я думаю, що після перемоги нам треба буде оплакати тих, хто загинув. Бо ми повинні розуміти, що ця перемога буде здобута життями тих, хто її не побачить.
Зараз ми маємо шанс зробити те, що не могли зробити за більш як 100 років. І це буде нова історія наших країн, де працюватиме право, демократія, і люди будуть вільними.
Підписуйтеся на новини Суспільне Івано-Франківськ у Facebook, Telegram, Viber, Instagram та YouTube
Станьте частиною Суспільного: повідомляйте про важливі події з життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини й ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: [email protected]. Користувачі акаунтів Google можуть заповнити форму тут. Ваші історії важливі для нас!
