Від початку повномасштабного вторгнення РФ щонайменше 23 військовослужбовців, які були у списках зниклих безвісти, визнали загиблими за рішеннями судів першої інстанції в Івано-Франківській області. Про це йдеться у рішеннях Єдиного реєстру судових рішень. Зі слів адвоката Олега Лісодіда, оголошення зниклого безвісти бійця померлим у суді дає змогу родинам отримати одноразову допомогу від держави, оформити пільги, встановити меморіальні банери у громадах чи кенотафи на цвинтарях.
Сім'ям зниклих безвісти воїнів часто доводиться самостійно збирати свідчення про загибель рідної людини. Зокрема, дружина Василя Гекманюка Богдана та матір Дениса Мартинюка Руслана роками шукали підтвердження загибелі своїх рідних, однак не наважувалися звертатися до суду, щоб офіційно визнати їх померлими.
Чому статус «зниклий безвісти» не влаштовує сім'ї військовослужбовців та що потрібно для розгляду таких справ у судах — читайте у матеріалі Суспільного.
«Я розуміла, що чоловік мені б це не пробачив»
Розгляд справи про визнання зниклого безвісти військового Василя Гекманюка загиблим тривав упродовж двох місяців, розповіла його дружина Богдана. Суд ухвалив відповідне рішення 10 серпня 2026 року.
«Василя визнали померлим від дня його імовірної смерті — 28 червня 2022 року під час виконання бойового завдання. Це було для мене дуже важке засідання, тому що я знала: будуть визнавати факт смерті. І плюс — це був мій день народження. Це було дуже важко. І ще в лікарні я крапалася. Тобто це все — в один день», — пригадує Богдана Гекманюк.
Василь прийшов до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у березні 2022 року. За два місяці мобілізувався до лав 10 гірсько-штурмової бригади «Едельвейс». Його дружина Богдана Гекманюк говорить: зі слів побратимів, її чоловік загинув 28 червня 2022 року.
«24 червня їх відправили "на нуль". Три дні вони були в окопі. Я вже зв'язку з ним не мала. І 28 червня, на День Конституції, чоловік загинув. Я ще сказала йому: "Якщо буде скучно, телефонуй. Якщо буде страшно, згадай про нас". Це були мої останні слова, і все. 24 червня востаннє ми з ним спілкувалися, і 28 Василь вже загинув. Я відчула буквально одразу, що щось не так. І поки мені принесли сповіщення, то я вже займалася пошуком», — каже жінка.
2 липня 2022 року представник ТЦК та СП повідомив Богдані Гекманюк, що її чоловік Василь зник безвісти. Що сталося із ним, жінка розпитувала у побратимів. З її ініціативи військова частина тричі доповнювала цими свідченнями службове розслідування.
«Я не розуміла, що є такий статус — «зниклий безвісти». У мене є два відеосвідчення. Я просила хлопців, щоб дали не тільки письмові свідчення. Потрапила ракета зверху і розбила його бліндаж. І, як свідчать побратими, у чоловіка не було пів голови. Вони почали евакуацію, зняли бронежилет, запхали їх у спальники. Там дуже їх обстрілювали і поки могли, то тягнули до місця евакуації. Там була евакуаційна машина, але її вже розбило. Вони залишили тіла і самі втікали, йшли до ранку. Документи залишили при ньому. О 8:00, коли поверталися автомобілем, тіл там вже не було», — розповіла Богдана Гекманюк.
З цими свідченнями та фактами Богдана Гекманюк чотири роки наважувалася звернутися до суду, щоб її чоловіка визнали загиблим. У травні 2026 року жінка найняла безкоштовного адвоката для оформлення позову.
«Я вже зрозуміла, що потрібно. Тому що з виплатами держава "крутить". Просто там вже таке робиться, що усвідомлюю: я не буду мати чоловіка, діти — ані тата, ані статусу, ані виплат — нічого. І я розуміла, що чоловік мені цього б не пробачив», — каже дружина полеглого Василя Гекманюка.
«Я подала до суду, щоб пам'ятали»
21-річний командир розвідки спецпризначення Національної гвардії України Денис Мартинюк зник безвісти поблизу Мар'їнки Донецької області 23 березня 2022 року. Зі слів його матері Руслани, він підписав котракт на службу у листопаді 2021 року.
«Сказав, що підписує контракт, тому що буде війна. І треба підучитися захищати Україну. Я була проти. Він сказав, що це — його вибір, і так будуть всі воювати, то бодай він принесе користь», — говорить Руслана Мартинюк.
25 січня 2025 року суд визнав спецпризначенця Дениса Мартинюка загиблим. Відповідний позов до суду подала його мати у вересні 2024 року.
«Я подала до суду, щоб пам'ятали. Навіть на урочистостях всюди ніхто про таких не згадує взагалі. А вони несуть більший біль. Немає могили — нічого», — пояснила жінка.
Про те, що сталося з її сином, Руслана Мартинюк дізналася з розповіді його побратима. Згодом його слова підтвердило службове розслідування, яке жінка отримала через адвокатський запит. Матір бійця не одразу наважилася на судовий процес.
«Сховала ті документи від усіх і, напевно, від себе теж. Він мав іти по пораненого — хлопця, якому відірвало ногу. Мій син сказав побратиму: "Ти його не донесеш, я по нього піду". І коли Денис йшов по того хлопця, танковий уламок влучив в нього і розірвав живіт. Побратим ще до нього підбіг, і син на його руках вже загинув. Почався дуже сильний обстріл, і так вони його залишили. Там багатьох хлопців залишили. Але в душі я не хотіла з цим змиритися. У мене все було в тумані, я думала: може, побратим добре не побачив. Мала надію, що десь він та й є», — розповіла Руслана Мартинюк.
Як відбувається процедура визнання зниклої безвісти людини загиблою
Рідні мають право звернутися до суду із заявою про оголошення військового померлим не раніше ніж через шість місяців з моменту його зникнення, каже адвокат Олег Лісодід. Однак на практиці більшість сімей звертається до суду лише через три роки.
«Вони ще до кінця не можуть збагнути і для себе затвердити, що людини вже немає. Але, виходячи з доказів, вже втрачають надію на те, що вона може бути живою», — говорить Лісодід.
З його слів, важливими доказами на суді є службові розслідування військових частин, а також відео- чи аудіосвідчення очевидців. Також для рішення суду важлива інформація про місце ймовірної загибелі військовослужбовця.
Процедура оформлення документів щодо зниклих чи загиблих бійців з вересня 2025 року зазнала змін, розповів Суспільному начальник служби цивільно-військового співробітництва 10 окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс» Віктор Лаврук. Зокрема у таких випадках нині вже не проводять службові розслідування, а видають накази про обставини, за яких боєць загинув чи зник безвісти.
«До цього наказу ми долучаємо пояснення свідків — тих, кому відомо, що там могло статися, або пілотів, які, можливо, знайшли тіла на позиції. Відзначають координати останнього місця перебування людини, якщо йдеться про зникнення безвісти. Відповідно, бойові розпорядження та накази на виконання завдань, щоб в одному комплекті були зібрані всі документи, які стосуються події. Надалі рідним буде легше всі ці паперові моменти "закривати". Можна внести зміни у наказ, якщо є свідки. Бо є випадки, коли хлопці повертаються з полону, і вони вже є свідками», — пояснив Віктор Лаврук.
Чи продовжуватимуть шукати зниклих безвісти воїнів, яких визнали загиблими за рішенням суду
Нині у судах такі справи є пріоритетними і їх розглядають першочергово, каже адвокат Олег Лісодід. Після того, як суд виніс рішення у справі, рідні військового отримують свідоцтво про смерть, а також подають документи на отримання одноразової допомоги від держави та посвідчення члена сім'ї загиблого учасника бойових дій, яке надає пільги.
«Сім'я може успадкувати його майно, але розпоряджатися ним не можна упродовж п'яти років з дня ухвалення цього рішення. Якщо людина з'явиться навіть через п'ять-десять років, або є відомості, що вона жива і перебуває у полоні, тоді батьки чи дружина звертаються до суду, і суд скасовує рішення про оголошення його померлим. Тоді людині поновлюють її права як фізичної особи», — сказав адвокат.
На практиці родичі визнаного загиблим військового починають отримувати одноразову допомогу через пів року після набуття законності рішення суду, додає Олег Лісодід.
«У період репатріації повернутих до України з території держави-агресора тіл виявилося багато решток, які, за висновками генетичної експертизи, дають людям можливість отримати ці свідоцтва про смерть. Комісія засідає один раз на місяць і не може працювати більше. Хоча зазвичай вони повинні протягом трьох місяців виносити рішення або відмову в призначенні одноразової грошової допомоги», — розповів Олег Лісодід.
Рішення суду про оголошення військовослужбовця померлим не є підставою для припинення його розшуку, каже представниця уповноваженого з питань осіб зниклих безвісти за особливих обставин Міністерства внутрішніх справ України в області Наталія Пасічник.
«Законодавчо передбачено припинення розшуку лише за умови встановлення місця перебування, повернення з полону або ідентифікації конкретного тіла. Працюють спеціалісти управління секретаріату уповноваженого через пошукові системи OSINTПроцес збору, обробки та аналізу публічно доступної інформації», — говорить Пасічник.
З її слів, у 2025 році був випадок, коли військовослужбовець з Івано-Франківщини 40 днів вважався зниклим безвісти, однак згодом з'ясувалося, що він у неволі.
«Потім з'ясували, що він потрапив у полон. І коли провели переговори і заходи зі звільнення з полону військовослужбовців до 25 років, наш боєць потрапив до цих списків й повернувся додому», — говорить Наталія Пасічник.
Начальник служби цивільно-військового співробітництва 10 бригади «Едельвейс» Віктор Лаврук каже: схожі ситуації на фронті трапляються часто.
«Свідки теж не можуть бути експертами. Хтось бачив, як він (побратим — ред.) лежав, а припустив, що, напевно, загинув. Але є випадки, коли думали, що людина загинула, а через тиждень вона повернулася, скажімо, з "того" світу», — додав військовослужбовець.
За словами адвоката Олега Лісодіда, зниклих безвісти бійців переважно визнають померлими за статтею 46 Цивільного кодексу України. Станом на 12 жовтня суди першої інстанції в Івано-Франківській області ухвалили щодо зниклих безвісти військовослужбовців щонайменше 25 рішень за цією статтею. У двох з них суд відхилив позов про визнання загиблим, решту — ухвалив, йдеться у рішеннях Єдиного реєстру судових рішень.
Оберіть Суспільне Івано-Франківськ в обрані теми, щоб читати нас у Google Новинах
