27 січня в Україні та світі вшановують пам'ять жертв Голокосту. За інформацією Інституту національної пам’яті, у період з 1939 до 1945 року на території сучасної України жертвами репресивних акцій німецьких нацистів стали півтора мільйона євреїв.
Місто Косів на Івано-Франківщині — одне з місць, де у часи німецької окупації активно здійснювалася нацистська політика, спрямована на винищення народу, який нацисти вважали неповноцінним. Упродовж 1941-1945 на Міській горі у Косові стратили 4 500 євреїв з міста та навколишніх сіл.
Суспільне підготувало матеріал про трагедію євреїв у гуцульському місті Косів на основі книги "Містечко над Рибницею" Ігоря Пелипейка та розповідей косівських краєзнавців Юрія Джуранюка та Людмили Луканюк.
Єврейський штетл
На початку XX ст. більшу частину населення Косова складали євреї, які жили у місті упродовж останніх 400 років. Про це свідчать деякі надмогильні камені на міському кіркутіУ Галичині українці й поляки вживали назву кіркут (пол. kirkut, kierkow, kierchol, kirchol, від нім. Kirchhof — «церковний двір для поховання померлих»), а також окописько, окопище, оскільки місце зазвичай усіх сторін оточувався ровами й земляним валом..
"Це був типовий єврейський штетл, тобто єврейське містечко, де в центрі євреї становили більшість. Вони мали свої ремесла, займалися торгівлею", — каже науковий працівник Косівського музею народного мистецтва та побуту Гуцульщини Юрій Джуранюк.
Численними були як інтелігенція, так і виробничий клас. Відтак серед євреїв було багато вчителів, лікарів та адвокатів, а також крамарів, шинкарів, ткачів та килимарів. Решту населення складали зарібникизарібники — поденні робітники без певної професії.
Міжетнічні стосунки в Косові
За польської окупації стосунки між євреями та українцями були майже ідилічними, не враховуючи дрібних конфліктів, пише краєзнавець Ігор Пелипейко, який більшу частину свого життя прожив у Косові. Настрої у місті не набирали форми антисемітизму до приходу "перших совітів".
"З одного боку, євреї опинилися наче в привілейованому становищі: комуністи з їхнього середовища були у нової влади у фаворі. Офіційно заборонено вживати слово "жид", а лише "єврей", чому спочатку противилися самі носії цієї етнічної назви", — йдеться у книжці "Містечко над Рибницею".
Утім, пише Ігор Пелипейко, євреї фактично зазнали певної дискримінації. Радянська влада ліквідувала їхню гімназію і проголосила єдиним "вихідним" днем неділю, змусивши дітей відвідувати школу та людей працювати у суботу. Нова влада всіляко заохочувала доноси та шпигування за тими, хто вважався "неблагонадійними".
Як за польської окупації, так і за радянської, єврейські та українські діти відвідували одну школу. І тільки у вересні 1941 року місцеві відчули перші ознаки подальшого Голокосту.
"І ось раптом між нами хтось прорубав прірву. Що ми переживали — важко описати. Але пішов день за днем, і ми звикли до нової школи — без євреїв", — пише Ігор Пелипейко.
Трагедія косівських євреїв
16 жовтня 1941 року всі єврейські квартали оточила німецька жандармерія та косівська поліція. Людей виганяли з будинків та конвоювали до Ринкової площі, а далі — до будинку суду. Звідти вантажівками везли на Міську гору, де почався розстріл.
"На горі є дві ями, де відбувалася екзекуціяекзекуція — один з найстародавніших (разом із стратою) заходів покарання, що полягає в спричиненні караній особі фізичного болю або каліцтва. Вони були завглибшки 10 метрів. Частина загинула там. Решту відвезли у Шепарівці, під Коломиєю", — розповідає краєзнавець Юрій Джуранюк.
Тих, кого залишили жити, переселили в ґетто. За словами Юрія Джуранюка, воно простягалося від будівлі косівського підприємця Ґертнера (нині — це Косівська центральна міська бібліотека) до Пістинської дороги.
Людям, яких утримували за парканами в ґетто, допомагали, чим могли, місцеві жителі.
Спогади 93-річної Параски Мотрук про Голокост на Прикарпатті
"У ті часи косівський греко-католицький священник Йосиф Ткачук рятував і євреїв, і повстанців. Він їм допомагав, незалежно від їхнього віросповідання. У себе вдома отець переховував єврейську сім'ю. Про це ніхто не знав, коли місто було окуповане німцями", — каже Юрій Джуранюк.
Загальна кількість загиблих євреїв упродовж 1941-1942 років становить приблизно 4 500. За словами краєзнавця, ця цифра охоплює євреїв Косова та навколишніх сіл.
"Після війни у Косові майже не залишилося євреїв, хоча їх була значна кількість — приблизно 2 500. Після війни залишилися одиниці буквально", — говорить Джуранюк.
У 1991 році на місці масового вбивства косівських євреїв встановили пам'ятник — кам'яну стелу. Окрім того, на місці двох ям для розстрілів поставили пам'ятні плити про події Голокосту в Косові.
Паломництво хасидів
Майже щороку до Косова з'їжджаються хасиди. Вони вважають це місто колискою своєї віри, пояснює завідувачка музею визвольної боротьби імені Степана Бандери Людмила Луканюк.
"Їхні великі паломництва відбуваються на міському кіркуті — місці поховання їхніх предків, де упокоюються їхні цадикиЦадик — духовний провідник групи релігійних євреїв — прибічників хасидського напряму юдаїзму", — каже Людмила Луканюк.
За її словами, хасиди, які навідуються до Косова рік у рік, не є генетично спорідненими з похованими у місті євреями, адже їхніх рідних знищили у 1941-1942 роках на Міській горі.
Останнім часом паломників стало менше. Це пов'язано із пандемією COVID-19 та повномасштабною війною, але окремі хасиди продовжують навідуватися у Косів, каже завідувачка музею визвольної боротьби імені Степана Бандери.
Читайте також
- Як американське подружжя Осборн відновлює єврейські цвинтарі на Прикарпатті
- Розстріли під музику. Чому танго стало символом Голокосту
- Польща не запросила росіян на річницю визволення Освенцима
Читайте нас у Telegram: головні новини Івано-Франківщини
Станьте частиною Суспільного: повідомляйте про важливі події з життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини й ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: [email protected]. Користувачі акаунтів Google можуть заповнити форму тут. Ваші історії важливі для нас!
