До повномасштабного вторгнення Володимир Петрів понад 10 років працював лікарем медицини невідкладних станів у реанімаційній бригаді в Коломиї на Івано-Франківщині. У перші дні повномасштабної війни чоловік долучився до лав української армії попри те, що він мав трьох неповнолітніх синів і доглядав за батьком з інвалідністю. Зараз Володимир Петрів служить начальником медичної служби окремого батальйону радіоелектронної боротьби повітряного командування «Захід».
Історію капітана медичної служби розповіли на Facebook-сторінці Повітряного командування «Захід» Повітряних сил Збройних сил України.
«Вже за кілька днів був у війську»
«Другого дня війни ми з колегами завантажили бус медикаментами, бинтами, теплими речами, засобами гігієни й поїхали до військових на кордон із Білоруссю. Повернувся додому, прийшов до територіального центру комплектування і вже за кілька днів був у війську», — згадує Володимир Петрів.
Службу в армії він розпочав на Краматорському напрямку. У 2024 році Володимира Петріва відрядили до Зведеної стрілецької бригади.
«Спочатку працював на Сумщині — лише за кілька кілометрів від державного кордону. Там відновлював роботу медичного пункту одного з батальйонів. Згодом отримав нове завдання — сформувати стабілізаційний пункт бригади. Саме звідти розпочиналися десятки евакуацій, коли кожна хвилина вирішувала людську долю», — йдеться у дописі.
«Ми не могли відмовити»
Під час операції на Курському напрямку РФ Володимир разом із водієм виконували завдання евакуаційної групи. Допомагали не лише військовим, поблизу Білопілля, яке постійно обстрілювали росіяни, вони евакуйовували цивільних з інфарктами, кровотечами, тяжкими загостреннями хвороб.
«Швидкі не завжди могли доїхати. Тому ми забирали цивільних, зустрічалися з каретами швидкої вже в безпечніших місцях і передавали пацієнтів медикам. А ще до нас приходили літні люди із сусідніх сіл. Ми не могли відмовити», — розповідає Володимир Петрів.
«Цього разу чекали не просто поранених — чекали своїх колег-медиків»
Військовослужбовець згадує також евакуацію на території Курської області.
«Знали лише одне: потрібно встигнути. Цього разу чекали не просто поранених — чекали своїх колег-медиків, які, рятуючи інших, самі потрапили під удар FPV-дрона», — розповідає Володимир Петрів.
Поблизу село Ніколаєво-Дар'їне (Курська область, РФ) Володимир разом із водієм евакуйовував молодого лікаря, коли їх атакував російський дрон.
«Коли бачиш на ношах такого ж медика, як і ти, це сприймається зовсім інакше. Ми зробили все, щоб довезти їх живими. У стабілізаційному пункті вже не було місць, тому одразу вирушили до Сум. Наступного дня отримали повідомлення: "Дякуємо за Тараса". Після таких слів розумієш, що все було недаремно», — розповідає Володимир Петрів.
«Ми не могли залишити свого»
Військовий медик згадує історію, коли у їхній стабпункт морські піхотинці привезли тіло полеглого побратима, яке раніше тимчасово залишили на лінії зіткнення.
«Ми пообіцяли хлопцям, що повернемося за ним. І повернулися. Хоча це не входило до наших завдань. Але є слово, яке потрібно тримати. Ми не могли залишити свого», — цитує морпіхів Володимир Петрів.
Капітан медичної служби не вважає себе героєм. Каже, що робить все можливе, щоб люди після поранень вижили.
«Поки це вдається — значить, усе було не дарма», — говорить Володимир Петрів.
Підписуйтеся на новини Суспільне Івано-Франківськ у Facebook, Telegram, Viber, WhatsApp, Instagram, TikTok, Threads та YouTube
