Іван Голубка мріяв розводити коней, разом із батьком змайстрував трактор, а після повномасштабного вторгнення наполягав, щоб його відправили на фронт. За рік служби у складі 10 окремої гірсько-штурмової бригади "Едельвейс" молодший сержант із села Дебеславці Івано-Франківської області здійснив десятки бойових виходів, знищив орієнтовно сотню російських військових та неодноразово рятував своїх побратимів.
Воїн загинув у бою на Донеччині 5 червня 2023 року. Через півтора року йому посмертно присвоїли звання "Герой України". Нині іменем Івана Голубки названа школа у його рідному селі Дебеславці, а на подвір’ї храму, де похований боєць, його батько зводить дзвіницю, яка лунатиме за воїнами, які віддали своє життя за країну.
Яким був Герой України Іван Голубка — у матеріалі Суспільного.
"Щоб діти не були під мос*алем"
У родині Голубки знову росте Іван. Малюку зараз — вісім місяців. Його назвали на честь дядька — Героя України, якого він ніколи не побачить. Сестра воїна Івана Голубки Любов Козловська каже: хоч брат і не мав своїх дітей, та саме вони були його головною мотивацією.
"Він боровся заради дітей, заради їхнього майбутнього. Для нього це було важливо, щоб діти не були під мос*алем", — каже Любов.
Семирічна Еріка Козловська — одна із племінниць Героя України Івана Голубки. Роздивляючись сімейні фотографії, дівчинка пригадує, як проводила час із дядьком.
"Він деколи приходив до мене додому, і ми гралися з ним. Дядько купляв подарунки, дарував коників. Мені було два роки. Він брав мене на руки, і ми танцювали", — говорить дівчинка.
"Він через цей свій впертий характер і рвався на фронт"
Мама Еріки — сестра Івана — згадує його як людину крайнощів. Вона каже: якщо брат любив — то всім серцем, якщо брався за справу, то віддавався їй повністю. Таким, каже сестра Героя України, він був і в житті, і на війні.
"Іван дуже хотів йти воювати. Почалася повномасштабна війна — він дуже злим пішов до військкомату. Потім прийшов до мене таким, що аж "кипів" зі злості. Сказав: "Я вмію воювати, строкову службу проходив, а мене не беруть. Там хлопці пішли, які навіть зброю в руках не вміють тримати. Їх уже поховали. А мене не беруть, а я би щось зробив", — переповідає Любов Козловська.
Іван Голубка тричі добровільно йшов до територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
"Він через свій такий характер впертий і рвався на фронт. Іван одразу після 24 лютого (2022 року — ред.) йшов до військкомату, їздив у комендатуру з поліцією патрулювати місто. Потім у травні йому прийшла повістка", — каже брат воїна Василь Голубка.
"Народився майже в машині"
Іван Голубка народився і виріс у багатодітній родині, що жила в селі Дебеславці Коломийського району. День його народження — 12 січня 1996 року — батько Василь пам'ятає як сьогодні.
"Дуже сильна ожеледа була. Нас ще міліція зупинила поблизу ратуші (у Коломиї — ред.) І дружина вже кричить там ззаду в авто: "Все, зараз народжу!" Правда, нас відпустили швидко. Але Іван народився під самим пологовим вже, майже в машині", — каже Василь Голубка.
Іван став третьою дитиною у сім'ї.
"У нас — багатодітна сім'я. П'ятеро діточок — Мар'яна, Василь, був Ваня, Люба та Оксана. На жаль, дружини вже немає. 14 лютого було десять років, як її немає", — говорить батько Героя України.
Коні, трактор і мрія про мирне життя
Василь Голубка каже, що син був допитливим і творчим хлопцем з дитинства, любив малювати, займався лижним спортом. У студентські роки юнак став срібним призером чемпіонату України зі спортивного орієнтування. Та найбільшим захопленням майбутнього Героя України з дитинства були коні.
"Ми їх тримали. Він собі їздив ними. Фото коней було у нього постійно над ліжком. Іван так від маленького: якщо я поїхав у ліс, та й мене немає, то він міг на порозі заснути. До хати не йде, бо тата ще нема вдома. Не раз мама казала: "Я його сплячого забирала з порога, бо він там чекав, бо тато ще з кіньми не приїхав". Наприклад, у хлопців — то дівчата в телефоні, а у нього кіньми було забито. Цілий телефон", — каже батько Івана Голубки.
Про це захоплення розповідає і сестра Любов. З її слів, Іван доглядав за кіньми, їздив верхи і селом, і його околицями.
"Йому снилися ті коні. Інколи уві сні говорив: "Лиска, прррр, Лиска, віштаЛіворуч, Лиска, гайтаПраворуч", — пригадує сестра воїна.
Також Іван Голубка цікавився технікою, зокрема автомобілями. В юності він навчався на автослюсаря та разом із батьком змайстрував трактор. Василь Голубка і зараз використовує його для роботи в полі.
"Ми лише матеріали купували, а то решту майже все зробили самі. Токарні роботи токарі проводили. А інше – то ми удвох збирали. Цей трактор у мене вже 14 років. У дитинстві, коли я розбирав бензопилу ремонтувати, Іван мусив біля мене сидіти так до півночі. Я йому за кожен шурупчик повинен був розказати", — пригадує Василь Голубка.
"Іван був у самому пеклі"
22 травня 2022 року розпочався шлях Івана Голубки на війні. Спочатку він служив у складі 109 батальйону 10 окремої гірсько-штурмової бригади "Едельвейс" у Коломиї.
"Він сказав: "Тату, якщо не я, то хто? Я вмію воювати. Я знаю, що це таке". І так потім один рік під Бахмутом. Іван був у самому пеклі. Відпустку йому не давали, бо не було заміни. Дали 10 діб відпустки, але з них син відбув лише шість, бо його викликали 19 грудня (2022 року — ред.). Як поїхав — так ми його і востаннє бачили", — каже батько військовослужбовця.
Зі слів брата Івана Голубки Василя, у війську боєць хотів служити снайпером, однак став навідником БМПБойова машина піхоти.
"Вони допомагали піхоті. Багато таких випадків було, коли дуже сильні штурми йшли по наших позиціях. І вони завдяки злагодженим діям водіїв, механіків та навідників БМП могли відбити по декілька штурмів за добу. Водієм-механіком був Вітя Грегор із Закарпаття. Вони на СП-шціСпостережний пункт стояли. Побачили мос*алів, накрили їх вогнем — ті повтікали, а БМП залишили. Добре, що вони хоч додумалися на "трофейній" машині болотом "зетку" замалювати, щоб свої не "накрили", коли БМП гнали на наші позиції", — пригадує Василь Голубка.
Він, як і його брат Іван, також боронив країну — служив з листопада 2022 року в 503 окремому батальйоні морської піхоти. Зараз Василь демобілізувався. Розповідає, що він з братом часто говорили про службу.
"Я його багато розпитував. Мені самому було цікаво, що на мене чекає, бо за той час, що Іван воював, я тільки навчання проходив. Він казав: "Не переживай, основне — перший виїзд пережити, перший "приліт". Далі все добре", — переповідає Василь Голубка.
"Грегор загинув… Він ще за ним вертався в машину. У самого — контузія. Машина горить. І він ще за ним…"
У бесідах з рідними Іван Голубка найчастіше просив говорити про звичайне життя. Але після найважчих боїв інколи все ж ділився пережитим, пригадує його сестра Любов Козловська.
"Він казав: "Любо, вони (росіяни — ред.), як мурашки, лізуть. Ти їх б'єш, а вони лізуть. Лізуть і лізуть. Я такого ще не бачив. Скільки їх ще є! Там справді сили людської більше. У нас нема людей, але у нас більше є точність. Ми б'ємо по цілях, а не йдемо наосліп і робимо будь-що, бо вони звідти ідуть", — говорить Любов Козловська.
За час служби Іван Голубка двічі зазнавав поранень. Лікувався у медзакладах у вересні 2022 та січні 2023 року.
"З госпіталю телефонував. Сказав: "Ти не переживай, але я в госпіталі. Трохи руки посічені і контузія". Але згадав, що (Віктор — ред.) Грегор загинув. Він плакав тоді дуже за ним. Для брата це був такий переломний момент. Потім нам його побратими розказували, що Іван ще за ним вертався в машину. Вона горіла. Він за ним вертався. У самого — контузія. Сам горить. І він ще за ним... Вони були дуже близькі з ним", — каже Любов Козловська.
Востаннє Любові вдалося поговорити з Іваном у день її 25-річчя. Вона пригадує: у брата тоді був дуже піднесений настрій: "Іван сказав: "Ми готуємо мос*алям "салют". То вони якраз готувалися до цього наступу, коли він загинув. Був такий веселий. Бо у квітні (2023 року — ред.), коли два тижні брат не виходив на зв'язок і після цього повернувся, він був таким мовчазним. Але говорив, що дуже радий, що повернувся".
Тіло воїна з поля бою забрали побратими
Іван Голубка загинув 5 червня 2023 року у бою під Бахмутом. Його тіло з поля бою побратими змогли забрати через два тижні.
"Він дуже чекав контрнаступу. Його побратим "Чех" казав, що брат цього дуже чекав. І ніхто не повірив, що Ваня загинув. Казав: було відчуття, що вони мають повернутися живими, з перемогою. Коли відкривали брату меморіальну дошку, то я питала його побратимів про нього. Вони не дуже щось хотіли казали, а "Панас" розповів: "Ваня не одного забрав із поля бою, тому що він казав, що це — чиясь дитина, син, брат, чоловік", — пригадує Любов Козловська.
Знищив сотню росіян
Іван Голубка боронив країну з червня 2022 року. Упродовж року здійснив не один десяток результативних бойових виходів, знищив орієнтовно сотню окупантів та техніку армії РФ, розповіла офіцерка цивільно-військового співробітництва 10 окремої гірсько-штурмової бригади "Едельвейс" Ілона Триняк.
"Він не боявся нічого і нікого. Іван Голубка ішов напролом. Приступив до служби у червні 2022 року й у серпні вже був на передовій. За один вихід на бойову позицію у тому ж місяці знищив орієнтовно вісьмох окупантів. Воїн збив своїми силами БМП, і противник відступив. Тобто він врятував багато життів. Іван Голубка не один раз це робив, а щоразу, як виходив на бойову позицію, чергування. Він нищив окупантів і стрілецькою зброєю, і у боях безпосередньо", — говорить Ілона Триняк.
Іван Голубка брав участь у боях на "найгарячіших" ділянках Донецького напрямку — поблизу Яковлівки, Берестового та Роздолівки. Щоразу воїн повертався із завданням із результатом, каже офіцерка ЦВС "десятки". Ці бойові виходи, порятунок побратимів та виявлена мужність стали підставою для присвоєння Іванові спочатку ордену "За мужність" III ступеня, а 5 грудня 2024 року — найвищої державної нагороди "Золота Зірка".
"Його бойові досягнення свідчать більше, ніж будь-які слова. Такі люди мають отримувати "Героя України". На жаль, у цій війні ми втрачаємо кращих людей, громадян, патріотів", — говорить військова.
Школа, яка пам'ятає свого Героя
У рідному селі Дебаславці школу, де навчався Іван Голубка, назвали його іменем. Директорка закладу Марія Чобанюк розповідає: Іван Голубка став першим воїном у селі, який віддав життя у боротьбі за незалежність країни.
"Звичайно, ми пишаємося, що він — Герой України, але... Якщо б так сталося, як і планувалося, що він мав дійти до перемоги, то він би також був Героєм України і міг взяти ту "Золоту Зірку" сам, своїми руками. Ми не здивувалися, що саме Іван в перші ряди пішов, тому що пам'ятали і знали його ще дитиною. Хлопчиком він був завжди за чесність, за справедливість. Іван був завжди в перших рядах тих дітей, які намагалися відстояти свою думку, і фальш не проходила тут. Такого дня не було, щоб він не привітався чи не заговорив. Це був такий хлопець з тих, шо ми кажемо "справжній". У нього було дійсно чесне, справедливе, широке й щире серце", — каже Марія Чобанюк.
Класна керівниця Івана Голубки Надія Амброзяк згадує його щирим, справедливим і творчим хлопцем, який завжди мав власну думку. Його історію вона розповідає вже новим поколінням учнів.
"Він не терпів неправди. Серед однокласників користувався авторитетом – Іван був нашим загоновим, до його думки прислухалися. Це була дуже творча дитина, він гарно малював, і найкращими, напевно, на тих його малюнках були коні. Це було його все. Іван з таким захопленням розповідав про своїх коней, що ми тільки заслуховувалися. І ми ним дуже гордимося, пам'ятаємо. Дуже шкода, що говоримо про нього, як про людину, яка вже не може з нами крокувати вперед", — говорить Надія Амброзяк.
Герой України Іван Голубка спочиває біля храму в рідних Дебеславцях. Поруч із його могилою батько Василь будує дзвіницю. Чоловік каже: дзвін лунатиме не лише за його сином, а й нагадуватиме кожному, якою ціною Україна виборює свою свободу.
Підписуйтеся на новини Суспільне Івано-Франківськ у Facebook, Telegram, Viber, WhatsApp, Instagram, TikTok, Threads та YouTube
