"Це — людина, яка швидко згоріла, але була дуже яскравою". Історія 22-річного Героя України Володимира Лободюка

"Це — людина, яка швидко згоріла, але була дуже яскравою". Історія 22-річного Героя України Володимира Лободюка

Ексклюзивно

22-річний Герой України Володимир Лободюк на позивний "Дикий" був командиром мінометної батареї 128 окремої гірсько-штурмової бригади. Його кар’єра у війську розвивалася дуже стрімко. Спершу в підпорядкуванні він мав п’ятьох людей, згодом — 20, а коли очолив мінометну батарею — 80. Побратими пригадують його як суворого та запального й водночас доброго та дбайливого командира, який коригував вогонь не з тилу, а постійно перебував з піхотою, який вмів відстояти своє і своїх. А ще — пожартувати, смішно, тонко й елегантно. Кажуть: "Це — людина, яка швидко згоріла, але була дуже яскравою".

Володимир Лободюк загинув 16 грудня 2022 року в бою з російськими військовими. Останнє, що сказав: "Я прийняв бій на себе". 24 лютого 2024 року Володимир Зеленський присвоїв Володимиру Лободюку звання "Герой України" з наданням ордена "Золота Зірка".

Володимир Лободюк, Герой України
Володимир Лободюк воював на Запаріжжі, Херсонщині та Донеччині. Фото: Лілія Афанасьєва

Про дитинство, любов до спорту, наполегливість, шлях у війську та останній бій Володимира Лободюка читайте в матеріалі Суспільного.

Володимира виховували бабуся з дідусем

Володимир Лободюк народився 17 липня 2000 року в селі Коршів на Івано-Франківщині. Хлопчика виховували бабуся з дідусем. Тітка Володимира Оксана Афанасьєва розповідає, що батьки хлопця розлучилися і створили нові сім’ї.

"Він усе — сам, бо батьки пріоритетом поставили свої сім’ї. А йому не було кому допомогти. Моя дочка Ліля казала, що він досягне всього в житті сам. Й, імовірно, так би й було, якби не війна", — каже Оксана Афанасьєва.

Володимир Лободюк, Герой України
Володимир Лободюк у дитинстві. Суспільне Івано-Франківськ

Бабуся Володимира Євдокія Семчук показує всі збережені грамоти за досягнення у спорті та навчанні, фотоальбоми, зошити й навіть "валентинки", які дівчата дарували її онуку. Каже: малим Володя дуже любив футбол.

"Він кожної неділі вранці йшов зі мною до церкви. А після обіду бігом з церкви вперед, бо — футбол. Він дуже любив спорт — теніс і футбол. Їздив на змагання і в Харків, і в Черкаси. Ну, але наш Володя, слава Богу, мав голову і до навчання", — пригадує бабуся.

"Це — така дитина з вогником в душі"

До 9 класу Володимир навчався в Коршівському ліцеї. Перша вчителька Марія Досин пригадує, що він був талановитим та здібним хлопцем і особливо розумним математиком.

"Це — така дитина з вогником в душі. Хотів бути у всьому першим. Він вмів згуртувати біля себе людей, особливо хлопців. Вони так тягнулися за ним. Багато мав такої енергії, якщо щось запланує зробити, то швидко. І дуже хотів, щоб усе було правильно, по правді, справедливо, і за це його діти в класі дуже любили. В мене — великий стаж, багато дітей перейшло, я не всіх пам’ятаю зошити, а його пам’ятаю — високі стрункі букви. Дехто проходить безслідно, а така дитина залишається в пам’яті надовго", — каже Марія Досин.

"Йому це все треба було наполегливістю діставати"

Володимир, розповідає класна керівниця Любов Коцаба, попри те, що займався спортом, брав участь у різних гуртках. Учителька пригадує, як виконував на сцені роль маленького Тараса Шевченка. За її словами, Володимир належав до людей, які мали мрію і вперто прямували до неї.

"Він мав мрію бути спортсменом або військовим. Ну і працював у цьому напрямі — займався посилено спортом, а це справді треба було посилено займатися, бо Володимир не мав таких природних даних. Йому це все треба було наполегливістю досягати. Ну і він наполегливістю взяв це. Хто знав, до чого він себе готує", — каже Любов Коцаба.

Коли Володимир навчався в 9 класі, помер його дідусь. Тітка Оксана пригадує: хлопець дуже важко переживав смерть дідуся. Жінка додає: саме тоді його дитинство закінчилося.

Володимир Лободюк, Герой України
Володимир Лободюк у школі. Суспільне Івано-Франківськ

"Коли помер дідусь, він одразу подорослішав. Отак у 15 років він став дорослим. Володя зрозумів, що несе відповідальність за все. Коли дід помер, він став за ґазду коло хати. То була корова, сіно, як у селі. Він все це робив", — каже тітка.

Після закінчення 9 класу Володимир навчався в Коропецькому обласному ліцеї-інтернаті з посиленою військово-фізичною підготовкою. А пізніше — в Національній академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного.

"Коли приїхав додому з ліцею, все питав: "Нема для мене повідомлень?" Кажу: "Нема". Він побіг на пошту, прибіг звідти й скаче по подвір’ю, тішиться, що вступив. Онук добре там вчився, ще й іншим хлопцям допомагав у науці. Тягнув на підвищену стипендію", — пригадує бабуся.

"Не плачте, це — мій вибір"

Бабуся пригадує: онук встигав і вчитися, і працювати. Підробляв офіціантом в кафе, щоб мати свої гроші. Коли він закінчив академію — був у рейтингу найкращих студентів, які самі могли обирати майбутнє місце роботи. Він обрав 128 окрему гірсько-штурмову бригаду, яка дислокується на Закарпатті.

Володимир Лободюк, Герой України
Володимир Лободюк з бабусею на випускному в Національній академії сухопутних військ. Фото: Оксана Афанасьєва

"Все казав: "Бабо, я виб’юся в люди". Вже з війни дзвонив мені рідше. Більше дівчатам (двоюрідним сестрам — ред.) писав. Телефонує, а я плачу. А він все казав: "Не плачте, це — мій вибір", — розповідає бабуся Євдокія Семчук.

У 2021 році Володимир Лободюк брав участь в ООС. Він служив старшим офіцером артилерійського підрозділу. У перший день великої війни боєць вже був у Запорізькій області.

Володимир Лободюк, Герой України
Герой України Володимир Лободюк на позивний Дикий. Фото: Лілія Афанасьєва

"Коли почалося повномасштабне вторгнення, моя дочка Аня ще жила в нас. Володя був у Житомирі на навчаннях. Звідти вони одразу поїхали в зону бойових дій. Тоді о 5:00 він написав їй коротеньке повідомлення: "Ти, напевно, бачила, почалася війна. Я їду в зону ООС. Моліться за мене". Вона нас не розбудила. Пізніше, о 8:00, сказала: "Володя написав, що поїхав у зону ООС. І якщо з ним щось трапиться, це буде на вашій совісті, бо ви підтримали його вибір", — пригадує тітка Оксана Афанасьєва.

Від командира міномета — до командира мінометної батареї

Геннадій Кобаль був заступником командира мінометної батареї Володимира Лободюка. Боєць каже: з ним вони познайомилися в березні 2022 року на Запоріжжі під час того, як 128 бригада стримувала російські війська. З його слів, спершу Володимир був командиром міномета, в підпорядкуванні якого було п'ятеро людей, потім — командиром мінометного взводу, в якому було приблизно 20 бійців. Влітку 2022 року він очолив мінометну батарею, яка налічувала 80 військовослужбовців.

Володимир Лободюк з побратимами, 128 ОГШБр
Володимир Лободюк з побратимами. Фото надали бійці 128 ОГШБр

"Володимиру було 22 роки, а там було багато військових, яким — 40 років, 50. Тому треба було весь цей організм з мобілізованих людей і контрактників якось заставити, щоб воно все працювало, а не просто була якась група людей. І дуже швидко нам це вдалося зробити. Це все завдяки командиру відбувалося", — каже Геннадій Кобаль.

За його словами, командир Лободюк любив ризикувати, був безстрашним та рішучим. Його позивний — Дикий — відповідав його характеру.

"У нього позивний був Дикий. І я думаю, що така вдача була в нього. Як людина, був добрий і, можливо, багато хто користався цим, але так, Володимир був трохи запальний. Він міг з вищим командиром сваритися, якщо бачив, як артилерист, що можна краще зробити. Він міг свою думку відстоювати навіть перед вищим командуванням. Тому його поважали за це", — розповідає військовий Геннадій Кобаль.

"Він нашу батарею підняв з колін на ноги"

Головний сержант мінометної батареї Іван Роман каже: Володимиру Лободюку вдалося вивести їхню батарею на новий рівень.

"Він нашу батарею підняв з колін на ноги. Колишній комбат нас постійно кудись закидав на ППД. Ми все чорну роботу робили. Тобто мінометку дуже не любив. Ну вже після Оріхового і Херсона, коли побачив, що ми дійсно працюємо і робимо роботу, нас почали всі поважати. "Дикий", бувало, міг з комбатом і погризтися через нас", — каже Іван.

Володимир Лободюк, Герой України
Володимир Лободюк з побратимом Іваном Романом. Фото надали бійці 128 ОГШБр

Після боїв на Запоріжжі бійців батареї, які воювали в піхоті, Володимиру Лободюку вдалося знову повернути до складу мінометної батареї.

"Коли ми перебували на відведенні після Оріхового, нас було всього 20 людей. Більшість була на ППД. І потім ми дізналися, що в нас є ще багато людей, але вони всі розкидані по піхоті. І ми виїжджали в кожну роту по своїх людей і до себе забирали. І кожен день їх навчали. І в нас кожен солдат знає, як міномет навести, порахувати правильно", — додає Іван Роман.

"Почуття гумору мав шикарне"

Для Володимира Лободюка був важливим порядок у підрозділі. Він був суворим командиром, який, однак турбувався про своїх побратимів. Тому, каже Геннадій Кобаль, вони вірили йому, довіряли і йшли за ним. Військовослужбовець пригадує і хороше почуття гумору командира.

"Він мав легкий характер, дуже любив пожартувати. Це все так красиво було, елегантсько", — каже Геннадій.

Володимир Лободюк, Герой України
Володимир Лободюк з побратимами. Фото надали бійці 128 ОГШБр

Про те, що Володимир любив пожартувати, пригадують і тітка з бабусею.

"Почуття гумору мав шикарне. Якось писав мені, питав, як я. Я йому відповіла, що в нас скорочення знову, знову нашу лікарню закривають. А він каже: "Іванівна, армія всіх прийме", — пригадує тітка Оксана Афанасьєва.

Часто пожартувати любив і над бабусею.

"У нас на Зелені свята — відправа на цвинтарі. Він дзвонить і питає: "Бабо, як ви?" Я кажу: "На цвинтар мене відвезли". А він: "Добре, що ще із цвинтаря привезли, бо є, що на цвинтар відвезуть і вже назад не привезуть", — з посмішкою згадує бабуся.

Визволяв Херсон

Восени 2022 року мінометна батарея, яку очолював Володимир Лободюк, брала участь у звільненні Херсона від російських військ. Це, пригадує Геннадій Кобаль, була дуже ризикована, але вдала операція. Тоді вдалося вздовж Дніпра за день-два просунутися на сорок кілометрів.

У той період Іван Роман, сержант мінометної батареї, постійно був з Володимиром Лободюком.

Володимир Лободюк, Герой України
Батарея, яку очолював Володимир Лободюк, брала участь у звільненні Херсона від російських військ. Фото надали бійці 128 ОГШБр

"У Херсоні ми досить гарно відпрацьовували. Там декілька наших розрахунків було, мос*алі й не думали, що ми двома пікапами будемо те все відстрілювати. Буквально три наші розрахунки прикривали піхоту. В одному селі в нас була точка. Ми її називали "диван", бо там були позиції мос*алів і недалеко — диванчик. Коли ми тільки заїхали в те село, піхота ще була позаду, а ми вже попереду розклали той міномет. В кінці села були мос*алі й ми в них стріляли. Ми танк спалили тоді, росіян побили. Коли наша піхота вже йшла, то казала, що вже лише доганяла їх", — розповідає Іван Роман.

Тітка і бабуся кажуть, частіше Володимир писав, однак того дня зателефонував їм.

"Коли визволили Херсон, він дзвонив звідти, писав дівчатам: "Ми визволили Херсон, ми визволили Херсон!" І подзвонив одразу мені. Я казала: "Володю, тихо, може, не можна дзвонити". А він так тішиться, казав, що люди не давали дорогу перейти", — пригадує бабуся.

Побратими розповіли, що Володимир професійно виконував свою роботу і знищив багато особового складу російської армії, каже тітка бійця Оксана Афанасьєва.

Володимир Лободюк
Володимир Лободюк з побратимом і російським полоненим. Фото надали бійці 128 ОГШБр

"Один хлопчина написав. Завжди озвучують втрати росіян, то він сказав, що 1% — це робота нашого Володі. Бо він дуже професійно наводив цілі", — каже тітка.

"Він, виявляється, був постійно з піхотою на передовій"

Після визволення Херсона Володимир з побратимами воювали на Донеччині — біля Соледара та Бахмута. В останні два тижні життя, пригадує Геннадій Кобаль, командир брав участь у бойових виїздах щодня.

"Бувши командиром, він коригував роботу, тобто йшов наперед. Дрони літали — він дивився, коригував, щоб злагоджена робота була. Своїм прикладом мотивував людей. Тобто Володимир міг би й десь менше працювати на передку, але він любив і робив це", — каже військовий.

Володимир Лободюк
Володимир Лободюк з побратимами. Фото надали бійці 128 ОГШБр

Мінометні розрахунки прикривають піхоту з тилових позицій, але Володимир коригував вогонь не з тилу, а попереду своїх мінометів, він постійно перебував на опорниках з піхотою.

"Я надіялася, бо як-не-як він навчений, він не в піхоті, він — артилерист, трошки на відстані. А він, виявляється, був постійно з піхотою на передовій, бо краще бачив фронт", — каже тітка.

"Останні слова Володі були: "Я прийняв бій на себе"

Володимир Лободюк загинув 16 грудня 2022 року в бою з росіянами. Перед виїздом на завдання, каже тітка, побратими вмовляли його залишитися. Він не послухав.

Володимир Лободюк з побратимами
Володимир Любодюк з побратимами на фронті. Фото надали бійці 128 ОГШБр

У командира, пригадує його побратим Іван, була улюблена форма — мультикам. Казав, що вона приносить успіх. У день смерті Володимир Лободюк форму віддав випрати й поїхав на завдання в іншій.

"Він пішов із ССОшниками. Я привіз йому ящик гранат. Вони їздили коригувати наші стрільби. Були майже біля піхоти. Вийшло так, що нашу піхоту розбили, а залишилися вони. Вони гранатами кидали. Одну групу "вагнера" відбили, другу групу встигли відбити, а в третій — вже пішли професіонали. Бо "вагнер" спершу запускає "мʼясо", а вже потім — професіоналів", — каже Іван Роман.

"Останні слова Володі були: "Я прийняв бій на себе". Троє хлопців, що з ним були, залишилися живими", — розповідає тітка полеглого воїна.

Це сталося в розпал битви за Бахмут, каже Геннадій Кобаль. Військовослужбовець пригадує: це були жорстокі бої, під час яких загинуло багато людей.

"Орки" штурмували дуже багато. Досить складна ситуація була. Але, не зважаючи на те, що зрештою відступили, ми дуже добре стріляли, величезних втрат наносили ворогу. Це все потім вплинуло на перебіг подій на фронті. Насправді ми їм робили колосальні втрати", — пояснює Геннадій Коваль.

Володимир Лободюк
Володимир Лободюк з побратимами. Фото надали бійці 128 ОГШБр

Тітка каже: небіж був дуже виснаженим в останні тижні свого життя. Перед загибеллю він хворів.

"Це — наслідки того, що він був дуже замучений. Не спав, вони ночами працювали. Я йому завжди писала: "Володю, ти мусиш спати, невиспана людина, як п’яна". Він іноді мені казав: "Енергетик усе вирішить". Його, мабуть, це вже трошки, затягнуло, бо десять місяців без відпочинку — це було забагато. Володя перестав боятися, перестав стерегтися і те, що він не спав, я думаю, тут зіграло велику роль", — каже тітка.

"Людина, яка швидко згоріла, але була дуже яскравою" — Герой України Володимир Лободюк

Володимира Лободюка поховали в рідному Коршеві. 24 лютого 2024 року Володимир Зеленський присвоїв йому звання "Герой України" з наданням ордена "Золота Зірка".

"Багато є хлопців, які добре воюють. Але мені здається, що тут навіть без розмов можна погодитися, що він заслуговує на звання "Герой України". Це — молодий рішучий офіцер, який загинув у бою. Це — людина, яка швидко згоріла, але була дуже яскравою. Його любили хлопці, слухали його. Дуже мало можна побачити, щоб до такої молодої людини дослухалися. Не зважаючи на молодий вік, він мав стрижень і чіткі позиції", — говорить побратим полеглого воїна Геннадій Кобаль.

Могила Володимира Лободюка
Володимир Лободюк загинув 16 грудня 2022 року на Донеччині. Суспільне Івано-Франківськ

Після загибелі небожа Оксана Афанасьєва видалила всі переписки та голосові повідомлення, які отримала від нього. Жінка каже: прослуховувала їх щоночі й опанувати себе було несила. Єдине, що зараз її заспокоює, — спогади про розмови з Володимиром, під час яких він говорив, що ні про що не шкодує.

"Не жалівся ніколи. Казав: "Я ніц не шкодую, бо біля мене — хлопці, які прийшли добровольцями, маючи власний бізнес і дохід в три тисячі доларів. І вони — поруч зі мною. Я це обрав, це — моя професія". Ніколи не шкодував", — каже тітка.

Підписуйтеся на новини Суспільне Івано-Франківськ у Facebook, Telegram, Viber, Instagram та YouTube

На початок