Суспільне Донбас протягом 2024 року, до десятих роковин російсько-української війни вело хроніку — згадувало події 2014-го року та періоду захоплення Росією територій Донецької та Луганської області.
Це не календар, не вичерпна історична довідка — це епізоди першого року відкритої російської агресії, що ґрунтуються на матеріалах редакції.
Закінчення оборони Донецького аеропорту ім. Прокоф'єва
- Бої закінчилися після руйнації терміналів аеропорту. Кінцевою датою оборони летовища вважають 242-й день — 20 січня 2015-го року. Саме в цей день окупанти підірвали новий термінал. Самі ж кіборги — так за незламність назвали оборонців ДАПу — вважають, що останній день спротиву в аеропорті — 23 січня.
- Українські військові утримували Донецький аеропорт з 26 травня 2014-го.
- Від кінця вересня 2014 року російські найманці атакували українських воїнів щодня. Вони стріляли з "Градів", артилерії, танків, стрілецької зброї.
- У боях за ДАП, як писало Міноборони у 2022 році, загинули 97 бійців. За даними українського незалежного проєкту "Книга пам'яті полеглих за Україну", які були оприлюднені в січні 2018 року, підтверджені дані щодо втрат українських військових за період 242 днів оборони Донецького аеропорту становлять 100 осіб загиблими.
21 січня 2015 року
Бої за Дебальцеве у січні-лютому 2015 року
На початок 2015 року українські сили утримували Дебальцевській виступ: Дебальцеве, Вуглегірськ, Рідкодуб, Чорнухине. Чисельність українських сил оцінювалася у 2,5 тисяч військовослужбовців.
На початку 2015 року тривали запеклі бої у Донецькому аеропорту. Із падінням Донецького аеропорту в 20-х числах січня, проросійські найманці за підтримки російських військ розпочали атаки на Дебальцеве.
Дебальцеве — місто з важливим залізничним вузлом, лежить на перехресті траси Харків-Ростов-на-Дону та автошляху між Луганськом та Донецьком.
Бої за цю агломерацію тривали до 18 лютого 2015 року. Цього дня президент та військові заявили про вивід українських сил з Дебальцеового.
20 лютого помічник міністра оборони Юрій Бірюков оприлюднив дані, де було сказано, що під час боїв на Дебальцевському плацдармі з 18 січня по 18 лютого загинули 179 українських військових, 110 військових потрапили в полон, а 81 — зникли безвісти.
Від початку року під час боїв за Дебальцеве загинули 2911 бойовиків, від часу припинення вогню (15 лютого) — 868. На 2 500 українських військових були кинуті 15 000 — 17 000 окупантів.
2014 рік: кінець першого року російсько-української
Українські бійці досі б'ються за Донецький аеропорт. Тривають зіткнення на Луганщині, зокрема невдовзі поновляться бої за Станицю Луганську. Росія під прикриттям бойовиків намагається захопити українські території.
Попереду кілька років активного протистояння, затишшя та повномасштабне вторгнення.
Псевдовибори та призначення Захарченка: 2-4 листопада 2014 року
2 листопада 2014 року на захоплених територіях Донецької та Луганської областей проросійські сили провели фейкові вибори. Терористичні угруповання "ДНР" та "ЛНР" обрали "голів народних рад".
МЗС РФ розмістило заяву, за якою Росія "поважає" вибори, проте це не слід вважати їхнім "визнанням".
Тоді Служба безпеки України порушила кримінальне провадження щодо так званих виборів на Донбасі. Як писало ВВС, "кримінальне провадження відкрите за ознаками злочину, передбаченому ч.1 ст. 109 Кримінального Кодексу України (дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади)".
Після нелегітимних виборів створена терористичним угрупованням ЦВК оголосила одного з ватажків Олександра Захарченка "головою ДНР".
Олександр Захарченко — проросійський терорист, ватажок "ДНР", що родом з Донецька. Під час захоплення Росією сходу України керував донецьким відділенням харківського бійцівського клубу "Оплот".
З початком війни на Донбасі воював проти України в складі збройних формувань "ДНР". У квітні 2016 року був призначений виконуючим обов'язки "віце-прем'єра ДНР".
Він визнаний в Україні терористом.
31 серпня 2018 року Захарченко загинув внаслідок вибуху в донецькому ресторані "Сєпар".
Бої за 32-й блокпост на "Бахмутці": 13-28 жовтня 2014 року
Блокпост № 32 або "Бахмутка" — так назвали блокпост був на Бахмутській трасі, який у другій половині жовтня став місцем боїв і втрат для українського війська. Блокпости тоді встановили на трасі від Лисичанська до Луганська (Т-1303) українські сили після того, як в серпні взяли її під контроль. Дали їм номери. Тримали їх підрозділи Національної гвардії України.
Блокпост № 32 біля села Сміле Слов'яносербського району Луганської області був найближчим до лінії зіткнення.
32-й блокпост утримували близько 120 бійців зі складу Вінницького полку НГУ та 80-ї аеромобільної бригади. Після Мінських угод проросійські сили спочатку запевнили, ще не відкриватимуть вогню по блокпостам, проте почали тиск: блокували відправлення боєприпасів, води, їжі.
Проросійські сили перекрили рух між 31 та 32 блокпостами 13 жовтня, згадував у інтерв’ю "Радіо Свобода" Володимир Вишневський, який у жовтні 2014 був командиром роти у 80 бригаді ЗСУ. Він, говорив, ухвалив рішення йти на прорив, проте бойовики підбили техніку, українські військові були змушені відступити. Сам Вишневський був важко поранений — втратив ногу.
Спроби прориву до 32-го блокпоста робили неодноразово, майже кожна завершувалася втратами бронетехніки.
У бою 15 жовтня український танк знищив протитанковий розрахунок під командуванням старшого лейтенанта 200-ї мотострілецької бригади Збройних сил РФ Євгена Трундаєва. Окупанти відплатили тим, що стратили полоненого айдарівця Олександра Піскіжова. А Євгенові Трундаєву в Росії присвоїли звання Героя Росії.
За даними РНБО на 18 жовтня 2014 року, в ході боїв ще у вересні 32-й блокпост був на відстані 250 метрів оточений позиціями проросійських сил.
Всі ці дні, з 13 по 27 жовтня, інформація про бої на "Бахмутці" надходила суперечлива: командування АТО, військові з блокпостів та окупанти — щодо того, що відбувається на блокпостах.
Єдине, що було відомо, українські підрозділи намагались постійно доставити зброю, воду, їжу бійцям, які опинились в оточенні проросійських сил, і щоразу ці спроби були із втратами. Людськими і техніки. Полонені, загиблі, ті, хто врятувався після операцій з прориву — шлях до блокпосту назвали "дорогою смерті" саме тому, що її неможливо було проїхати не потрапивши під обстріл або в засідку.
Українські бійці на 32-му блокпості були настільки знесилені, що наприкінці жовтня була частина, яка не могла залучатися до боїв, розповідав після виходу з оточення телеканалу Zik військовий із позивним "Док".
Українському командуванню вдалося домовитися про відхід через два тижні. У ніч проти 28 жовтня за домовленістю з окупантами українські захисники із зброєю "зеленим коридором" вийшли без втрат.
20 листопада 2014-го прокуратура порушила справу проти командування АТО — через події на 32-му блокпосту, що призвели до його втрати
Два роки потому підполковник 40-го полку НГУ Анатолій Боженко в листопаді 2016 року сказав, що в боях за 32-й блокпост втрачено 22 одиниці техніки. За його словами, число втрат самих лише бійців "Айдару" становило 60 бійців.
Обстріл похоронної процесії в Сартані: 14 жовтня 2014 року
Проросійські військові обстріляли село Сартана під Маріуполем близько 15:00 з РСЗВ "Град". Поцілили по північній околиці, там був блокпост ЗСУ на виїзді з села, один зі снарядів влучив у похоронну процесію.
Від обстрілу бойовиків загинули сім мирних жителів села, а 17 зазнали поранень. Першу медичну допомогу пораненим на місці трагедії надали українські військові.
Фіксували наслідки атаки окупантів представники місії ОБСЄ. Вони дійшли висновку, що снаряд, який потрапив у похоронну процесію в Сартані, був випущений із території тимчасово окупованого селища Рози Люксембург Новоазовского району, він мав маркування ЗС Росії.
У Сартані встановили пам'ятний знак "Загиблим односельцям за час АТО", там зібрали імена всіх людей, які загинули під час війни у 2014-2017 роках.
З березня 2024 року Сартана знову була окупована РФ.
