Від початку повномасштабної війни на дніпровському підприємстві Українського товариства сліпих (УТОС) простоюють цехи, а нових замовлень — одиниці. За словами його директора Сергія Кіта, більш як половина працівників мають інвалідність по зору. Детальніше про роботу підприємства — у матеріалі Суспільного.
Слюсар Сергій має інвалідність по зору. Він понад 15 років працює на підприємстві УТОС: виготовляє деталі для залізничного транспорту. Як розповів чоловік, зір втратив ще в дитинстві — під час гри з друзями в око залетіло каміння. Після закінчення школи одразу влаштувався на роботу на цей завод. Працювати з пресами різних габаритів, додав, інвалідність не заважає.
"Спочатку було страшно. Ну, воно незвично було. Я коли влаштувався сюди, одразу втягнувся. Вже звик, все знаю. Роботи, порівнюючи з тим, як було до цього, дуже мало", — сказав Сергій.
А от Андрій — переселенець із Луганщини. У чоловіка — друга група інвалідності по зору. Розповів: на підприємстві не тільки отримав робоче місце, а й зустрів майбутню дружину.
"Якось поїхали на турбазу від нашого підприємства. Там зустрілися, познайомилися. Добре працюється, тут створені спеціальні умови для нас, для незрячих. Є обмеження, що руки не потрапляють, ніяк не травмуються", — пояснив Андрій.
Він додав: Дніпро не можна назвати доступним містом. Аби доїхати до роботи — постійно звертається по допомогу до перехожих.
"Дуже мало озвучених світлофорів. І погані дороги, з’їзди. Погано видно номер маршрутки, тролейбуса також дуже часто. В якійсь країні, я чув, що коли зупиняється тролейбус, там уголос кажуть, який номер", — сказав чоловік.
На підприємстві працюють і літні люди. Один із них — 61-річний механік Олександр. За його словами, раніше в цеху майстрів було семеро, однак з початком повномасштабної війни залишився лише він один.
"Я починав токарем, потім клав асфальт, потім назад перейшов на токаря. Завантажений повний робочий день", — зазначив чоловік.
Крім обладнання, на підприємстві роблять і спеціальну тротуарну тактильну плитку для людей з інвалідністю. Її виготовляють із суміші річкового піску та пластикових побутових відходів. Однак майже три роки виробництво простоює, пояснив його розробник Роман Сахарук.
"Обсяги впали, дуже зменшилися, це одиничні якісь замовлення. Працювали будівництва — були в нас замовлення. Будівництво стало — стали замовлення. Нецікаво, тому що вона через п’ять років буде така сама, як і поклали. А через п’ять років треба буде знову вкрасти", — розповів він.
Зараз на підприємстві — понад 60 працівників, половина з них — люди з інвалідністю, зазначив директор Сергій Кіт. Як він пояснив, мета цього центру — адаптація та забезпечення робочими місцями. Однак зараз нових замовлень немає, а цехи можуть не працювати місяцями, додав чоловік.
"Наш стан постійний — це темрява. Бо коли людина заробляє кошти своїми руками, своєю головою — вона стає потрібною для суспільства. Вона платить податки, вона забезпечує свої родини", — зазначив Сергій Кіт.
Він додав: попри велику конкуренцію продовжують робити власну продукцію. Чоловік сподівається на нові замовлення тактильної плитки та збільшення обсягів виробництва.
Читайте нас у Telegram: Суспільне Дніпро
