366 українських військових загинуло під час боїв за Іловайськ, понад 400 отримали поранення, 300 потрапили в полон, а деякі досі вважаються зниклими безвісти — і це лише за офіційними даними. Цифри можуть бути значно вищими, розповів учасник боїв за місто Євген з позивним Ворон.
Що пам'ятає про ті події та як живе зараз — чоловік розказав в інтерв'ю Суспільному.
Дніпрянин Євген пішов добровольцем на фронт у 2014-му році. В складі батальйону "Донбас" він звільняв Попасну та Лисичанськ. У серпні вже боровся за Іловайськ. Бої тривали місяць, розказав військовий.
24 серпня Євген отримав поранення. За його словами, побратими його практично збирали. За два тижні чоловік отямився в реанімації. Тоді і дізнався, що 29 серпня армія РФ розстріляла українських військових під час виходу "зеленим коридором". У Іловайську загинув кожен третій його побратим, всіх полеглих пам’ятає досі, розповів Євген.
Від початку повномасштабної війни чоловік знайшов розраду в волонтерстві — на одній із музичних платформ збирає кошти, з яких допомагає на деокупованих територіях.
При виході дуже багато наших хлопців полягло, в тому числі яких я знав, з ким дружив. До сьогодні дуже багато вважаються за зниклих безвісти. 400 з чимось отримали поранення.
З чого розпочиналися бої за Іловайськ?
До цих всіх подій, я не знав про існування цього міста. А виявилося, що це дуже стратегічна залізнична розв'язка. Через неї йшло все те забезпечення на Донецьк, з яким ми стільки возились і ніяк не могли його по людські звільнити. Коли йшли бої за саме депо, наш “Донбас” зачистив його першим, а потім підтягнулися групи з "Дніпра-1" та "Херсона". І вже разом з ними, якщо так можна сказати, закріпилися.
10 серпня був перший штурм. Перша спроба. Біля моста так щось на кшталт засади вийшло. Були загиблі, чотири людини поранені.
Повідомили, що там 10 людей, пройдете міст, все буде добре. А там не 10. Звісно, потім відступили. Була ймовірність того, що вся група буде взята в кільце. 17 чи 18 серпня був другий захід. Більш вдалий. Там вже приєдналися й інші підрозділи.
24 чи 25 серпня туди вже підтягнувся ще й “Миротворець”, теж їхня велика група. І вони все там взяли під вогневий контроль.
Ви звільняли Попасну та Лисичанськ, в чому була складність в боях за Іловайськ?
Це моя особиста думка, а не якогось аналітика, нас чекали. Все було залито бетоном, купа бетону, вогневих точок кулеметних. Ми навіть в центр не могли пройти. Знову таки не вистачило потужностей.
Справа була не в чисельності, 100 нас було чи 200, а в вогневій потужності, щоб пробити. Мінометних пострілів в них було багато, регулярно, тобто постійно. Артилерія їхня нас постійно крила.
Я от добре пам’ятаю, 22 серпня, мабуть, годин п'ять чи сім. І земля вже плавиться — на вулицю визирнули, а там будинки горять, магазин, прибудова школи, транспорт.
Я пам’ятаю, як вдень поговорив з донькою телефоном, вдалося дотелефонуватися 24 серпня. Вона каже, я це запам’ятав на все життя: парад показували, сказали, що зараз всі з параду до вас на деблокаду. Всі, хто був поруч, чотири людини, я їм переказую: "Прикиньте, щастя є. Треба лише почекати, приїдуть". Всі такі: "Фух, все буде пучком". І вже в лікарні в жовтні дізнаюся, що ніхто нічого не дочекався. Якось воно так залишило свій відбиток.
Як отримали поранення?
Я отримав поранення 24 серпня. Як ми жартували, нас вітали. Найперша “градінка” впала мені під ноги. Постріл з “Граду”, “Урагану” з близької відстані — це секунди, ніхто навіть не встиг зрозуміти, що був залп.
Мене лише з бруду відкопали, за руки й ноги, у 200 метрах була школа, де розташовувався наш штаб і медпункт, мене віднесли туди розібраного. І вся евакуація з поля бою.
Пошкоджена була нога, розбита рука, кисть, передпліччя, постраждала голова, в мене зараз титан, замість скроневої частки, очі, обличчя. Це скло. Протягом чотирьох місяців мені операції робили, виймали осколки. Ледь врятували.
На більш-менш адекватне відновлення в мене пішло роки три. Наприклад, кисть розробив десь лише у 2017-му році
Чи багато ваших побратимів були поранені під час боїв за Іловайськ?
М’яко кажучи, кожен другий. Кожен третій загинув. Таких, які повністю цілі та не ушкоджені, на пальцях однієї руки можна порахувати.
На День Незалежності, моя війна закінчилася. Я вже прокинувся за два тижні, коли вийшов з коми. І вже дізнався, що сталося зі мною і що трапилося 29 серпня з хлопцями.
Майже всі з моїх близьких та знайомих, з якими я там дружив та спілкувався, заїжджали до мене, разом сиділи в курилці та плакали.
На державному рівні 29-го серпня відзначають День вшанування загиблих захисників України, чи вірно роблять?
Не треба було об’єднувати. В цей день, 29 серпня, це дуже кривава дата для нової історії України. Навіть з урахуванням, що зараз відбувається, це було перше таке місиво, м’ясорубка, як кажуть.
Було б правильно їх розділити — пам’ять конкретної дати й вшанування всіх Героїв. Мені так здається. Але це правильна ініціатива, ми її всі підтримували та брали участь в її просуванні, кожен по-своєму.
Чи підтримуєте зв’язок з побратимами?
Ми щорічно збираємося в Києві на Михайлівській площі, просто зараз ні. У нас є своя закрита спільнота, де ми всі спілкуємося. Від спогадів, до яких особистих питань, допомоги. І це я зараз кажу не про батальйон “Донбас”, я кажу про всіх учасників Іловайської битви.
Я досі цим живу, якщо можна так висловитися. Не в прямому значенні, а в психологічному. Воно не відпускає, воно постійно зі мною, я всіх їх пам’ятаю. Я пам’ятаю все, що було до цього.
Читайте нас у Telegram: Суспільне Дніпро
