Соцпрацівниця Людмила працює в Червоногригорівці на Нікопольщині. Росія обстрілює селище з дронів та артилерії, але Людмила щодня їздить до своїх підопічних, їх в неї 10.
Як допомагає людям — читайте у матеріалі Суспільного.
Людмила 13 років працює соцпрацівницею в Червоногригорівці на Нікопольщині. Вона розвозить продукти та допомагає своїм підопічним.
"В нас село складається з трьох частин, то далеченько їздити. Щоб лише розвести хліб, то години три", — каже жінка.
Людмила не виїжджала лише в перший день повномасштабної війни. Обстріли намагається перечекати разом з підопічними. А коли в дорозі, то просто сподівається, що біля неї не влучать, каже жінка.
"Якраз обстрілювали, перші два обстріли я була в підопічної. Подумала, що більше вже не буде. А кинулася далі їхати до підопічних, таке відчуття, що над головою стріляли. Страшно було", — згадує вона.
Серед підопічних Людмили — люди з інвалідністю та старші за 80 років. Деякими вона опікується з перших днів своєї роботи. Її вони лагідно називають донечкою, розповідає жінка.
Людмила відвідує 3-4 людини на день. Для них купує та привозить продукти, може прибрати та приготувати поїсти. Важлива така допомога і для Лідії. Жінці Людмила купує також ліки.
"Служба в нас золота. Завжди виручає. В будь-який день можна зателефонувати, і Люда тут, як тут. Навіть може зателефонувати в неробочий час та запитати: як ви там? Особливо, коли бахкає. Чи живі чи здорові?", — каже місцева жителька Лідія.
Також у селищі залишається проблема з питною водою після підриву росіянами Каховської ГЕС. Тому Людмила допомагає і з цим.
"Я стараюся на скутер брати дві каністри, це 40 літрів. Важкувато. Коли гуманітарку отримуємо, просимо своїх рідних автівкою розвезти", — каже Людмила.
Але найбільше підопічні потребують все ж таки спілкування, каже Людмила. Особливо допомагає їм заспокоїтися після обстрілів.
"Навіть обстріли. Ми всі вдома сидимо родиною та ховаємося, а вони ж сидять самі в чотирьох стінах. Їм набагато страшніше, аніж нам. Приходиш, буває, до них. А вони: ой, все, буду помирати. Кажу: так, тримаємося. Все буде добре", — розповідає соцпрацівниця.
Своїх підопічних лишити ніяк не зможе, каже Людмила. Приїжджає до них і у вихідні. Тому планує і далі працювати у цій сфері. Навіть попри небезпеку російських обстрілів.
Матеріал виготовлено за сприяння Міжнародного Фонду Страхування Журналістів від Асоціації “Незалежних Регіональних Видавців України”, що є складовою програми підтримки Voices of Ukraine, яку координує European Centre for Press and Media Freedom. Voices of Ukraine реалізується у межах Ініціативи Hannah-Arendt-Initiative і фінансується German Federal Foreign Office. Програма забезпечує страхування журналістів, але не впливає на редакційну політику, даний матеріал містить виключно погляди та інформацію, отриману редакцією
Читайте нас у Telegram: Суспільне Дніпро
