Андрій потрапив на фронт з початку повномасштабного вторгнення, став сапером 128-ї бригади ТрО Дніпра. У липні 2023-го військовий підірвався на протипіхотній міні та втратив ногу. Чоловік пробув на лікуванні та реабілітації вісім місяців, після чого знову повернувся на фронт.
Про те, чому пішов на війну, як натрапив на міну і як нині продовжує служити — Андрій розповів в інтерв`ю Суспільному.
За словами чоловіка, до повномасштабного вторгнення він постійно волонтерив. Мав власну невелику станцію техобслуговування, тож з 2014-го року ремонтував автівки військовим.
"В 2014-му році я згріб, що в мене було. Думав, все, зараз піду воювати. Мене самі військові відмовили. Сказали, що вони не впораються, якщо в них стануть автівки", — розповів боєць.
На фронт Андрій потрапив після початку повномасштабного вторгнення РФ. Чоловік став сапером в 128-й окремій бригаді ТрО. Спочатку займався розміновуванням в населених пунктах, згодом заміновував шляхи на передовій, аби російські війська не пройшли.
"Я не хотів, щоб в моєму рідному місті були такі події, які були на Київщині та Херсонщині, і так далі. Поки ми стояли в тилу, то знешкоджували снаряди та "шахеди", які не розірвалися. Потім пішов в бойові батальйони, займалися замінуванням. Носили міни, ставили керовані, щоб можна було прикрити піхоту. Працювали так ледь не кожну добу. Бувало, що й двічі на добу виходили", — сказав сапер.
Андрій згадав, як в один з бойових виходів наступив на протипіхотну міну.
"Треба було пройтися по окопах, перевірити наявність мін, пасток, розтяжок. Ми майже дві доби були на ногах. Зі мною був вже мій покійний побратим Ігор. Він пішов трішки вперед. Я почав його наздоганяти, організм мій трохи не витримав. Був якийсь мікросон, і я почав падати. Виставив ногу. Зійшов зі стежки та наступив на протипіхотну міну. Ігор почув, що вибухнуло, та одразу до мене побіг. Я вже встиг собі турнікета накласти. Прибігає, а я вже без ноги...", — розповів військовий.
За його словами, вибиралися пішки кілометрів шість. Потім їх зустрів розвідник, який закинув Андрія на плече та виніс далі на стабпункт.
"Потім хлопці ходили, дивилися на ті позиції, що там лежало. ПМН-2, якщо ти на неї став, то вже все. Там тротил гексогену 150 грамів, майже тротилова шашка. У мене ж не лише ця нога пошкоджена була, мені ще іншу уламками присипало, і від вибуху ще було. Зараз більш менш, а тоді я на неї стати не міг. Їздив на кріслі колісному. Дружині зателефонував, кажу: сядь і заспокойся, отримав поранення, трошки від мене шматочок відпав", — говорить сапер.
На лікуванні та реабілітації військовий пробув вісім місяців. Пройшов протезування й знову повернувся на фронт.
"Головна проблема, що людей мало. Я тому й повернувся. Розумію, що там залишилися люди, з якими я прийшов на службу, в мене до них велика повага. Цим людям я своїми знаннями та руками можу допомогти", — сказав він.
Андрій зазначає: хоч не воює на передовій, але навчає встановлювати міни та облаштовувати позиції.
"Якщо я навчу сто людей класти ті міни, то тих мін буде більше. Так само навчив обладнати позиції, вони обладнали і вже під обстрілами вижили", — каже військовий.
Додає: потрібно щось робити, допомагати армії та самому ставати армією.
Матеріал виготовлено за сприяння Міжнародного Фонду Страхування Журналістів від Асоціації “Незалежних Регіональних Видавців України”, що є складовою програми підтримки Voices of Ukraine, яку координує European Centre for Press and Media Freedom. Voices of Ukraine реалізується у межах Ініціативи Hannah-Arendt-Initiative і фінансується German Federal Foreign Office. Програма забезпечує страхування журналістів, але не впливає на редакційну політику, даний матеріал містить виключно погляди та інформацію, отриману редакцією
Читайте нас у Telegram: Суспільне Дніпро
