"Я прийшла не помирати, а допомагати вижити". Інтерв’ю з медикинею 128 бригади ТрО Дніпра

"Я прийшла не помирати, а допомагати вижити". Інтерв’ю з медикинею 128 бригади ТрО Дніпра

Олені 23 роки. Нині вона старша бойова медикиня роти зі 128-ї бригади територіальної оборони. У цивільному житті жінка працювала завідувачкою в продуктовому магазині. Розказала, що під час повномасштабного вторгнення РФ на передовій загинув її друг. Рік тому Олена вирішила також піти служити. Зрозуміла, що може допомогти. За словами медикині, на службі їй не вистачає позитивних емоцій, тому жінка їх створює сама.

Суспільному Олена розповіла, де черпає натхнення та в яких умовах доводиться працювати.

Олена розповіла, що на позиції має свій власний куточок. У коридорі побратими зробили додаткову стіну, так у жінки з'явилась окрема кімната. За словами медикині, зі світла там лише розбита лампа. Поряд з ліжком замість вази обрізана пляшка з квітами. Медикиня розповіла, букет подарували побратими.

"Ні, це не залицяння. Просто вони так мені покращують настрій, бо як я засмучена, то всі ходять, не посміхаються", — каже Олена.

"Я прийшла не помирати, а допомагати вижити». Інтерв’ю з медикинею 128 бригади ТрО Дніпра
Кімната медикині Олени. Фото: Суспільне Дніпро

Медикиня була добровольцем. Розповіла, як одного дня зателефонувала знайомому, той працював у військкоматі.

"Я його набираю та кажу, що хочу піти на війну.Тоді він запитав чи знаю, що там відбувається та що мене чекає. Я не знала, бо навпаки себе огороджувала від інформації про війну. У мене єдина людина була на війні, мій близький товариш. І ми його похоронили. Той, з ким ми його хоронили, під Харковом потрапив під обстріл і теж мертвий", — каже медикиня.

Жінка розповіла, що на фронті вона не заради помсти. Просто одного дня усвідомила, що може допомогти.

"В нас зараз йде атака дронами, артилерією, снарядами. Всі страждання через скид FPV-дронів. Вони можуть по 100 одиниць випустити по нас за день — це мінімально, а буває більше", – розповідає жінка.

Медикиня згадала як проходила евакуація.

"На четверту добу пішов командир роти, старший сержант роти. Їх одразу, п'ять-десять хвилин і накрило. Головний сержант роти досі на реабілітації. В нього 4 FPV влетіло. Через те, що він богатир такий, то це щось неможливе, що він вижив", — каже жінка.

"Я прийшла не помирати, а допомагати вижити». Інтерв’ю з медикинею 128 бригади ТрО Дніпра
Олена з побратимами. Фото з особистого архіву Олени

Олена розповіла, як лишалось забрати одного пораненого.

"Просто диво, що поранений вийшов саме в той момент, коли наша машина була на місці. Нас накривали, поки ми висаджувалися, йому дали зелений коридор. На нього ніхто не звернув увагу, хоча там було чисте поле. Один з наших медиків був тяжкий 300, інший — легкий 300, уламок наскрізь пройшов. Ми їх позабирали", — згадує медикиня.

Жінка розповіла, що у свої 23 роки вже бачила чимало. Боїться, що з часом на війні втратить будь-які емоції, тому працює над цим.

"Повісили у кімнаті гірлянди й вже зовсім інша атмосфера. Додає настрою. Також на передовій я полюбила сукні, бо не встигла насолодитись нарядами у мирному житті. Я подумала, а чому б і не тут. Ці всі наряди мої — дають людям настрій. Ми навіть влаштовували фотосесію з нарядом, ми його називали "Монашкою", — каже жінка.

За словами Олени, війна це стрес. На передовій помирають не лише фізично, а й морально.

"Однієї емоції в мене жодного разу на передовій не було — не було страху. Я йду не помирати, а щоб дати людям змогу вижити", — розповіда Олена.

Читайте нас у Telegram: Суспільне Дніпро

На початок