19-річна Анастасія родом з Харкова. Вона — перша операторка БпЛА у 128 бригаді ТрО Збройних сил України. Вона прийшла на службу 5 місяців тому — для того обійшла 15 військкоматів. Каже, не хотіли брати за віком. Зрештою спочатку була діловодкою, а потім перейшла в підрозділ аеророзвідки.
Докладніше про службу – дівчина розповіла Суспільному.
Кожен бойовий вихід – це декілька діб "на нулі", каже Анастасія. На собі несе 30 кілограмів амуніції.
"Якщо брати все в купі: амуніція ну може кілограмчиків до 30, а може і трошечки більше на собі потрібно тягнути: тому що бронежилет дає вагу, автомат також само і каска. Аптечка теж нелегенька, тому що потрібно все, що може врятувати тобі життя", – розповідає вона.
Каже, дуже часто їй буває страшно, особливо, коли російські війська обстрілюють важким озброєнням.
"Серце десь в п'яточках там бовтається і ти сидиш, і іноді да таке буває, що сидиш і мрієш про те, що якби тебе не сьогодні вбили. Якби це не звучало, але воно так і є. Просто хочеться винищувати, винищувати цих клятих ворогів, які забрались на нашу землю і вберегти, вберегти нашу країну", – розповідає дівчина.
Розповідає, задача її підрозділу – облетіти місцевість і перевірити позиції російських військ.
"Де, яка техніка пересувається і це дуже важливо. Тому що в подальшому наші скиди і в FPV – вони нищать цю техніку, ці позиції і таким чином ми потрошечки продвигаємося до перемоги", – каже вона.
Дівчина каже, до військвої справи її тягнуло з дитинства.
"Як мені тільки виповнилось 18 років — я при першій можливості долучилась до цього діла. Я обійшла 15 військкоматів щоб потрапити до лав ЗСУ ТрО. Потрапила тільки спочатку на посаду діловода, але зрозуміла потім, що це не моє", – зазначає дівчина.
Розповідає, колектив дружній.
"Хлопці дуже класні і ніколи не було такого, щоб там якась гендерна нерівність: "Ти дівчинка, тобі там того не можна, те не можна" – ні, так такого не було. Мене зовсім всі з собою ведуть як на рівних", – каже вона.
Дівчина каже, пішла на війну не лише заради себе та рідних, а й щоб захищати кожного українця.
"Коли мені говорять що: "Ти сама туди пішла, тому не жалійся", – для мене це дуже образливо. Образливо тому, що я пішла не тільки за себе, не тільки за свою сім'ю, але й за всю країну. Мені 18 років було, в мене, якщо так задуматись, було все життя ще попереду" – розказала вона.
Паралельно зі службою, дівчина вчиться у Харківському вищому навчальному закладі на поліцейську. Каже, бажання одне, щоб війна закінчилася скоріше.
"Я мрію щоб закінчилась війна пошвидше, повернутися додому до батьків, до рідних: обійняти, поцілувати тому, що дуже сильно всі сумуємо. Хочу щоб наші хлопці, які поранені, повернулися з госпіталю, щоб настав мир нарешті", – каже вона.
Читайте нас у Telegram: Суспільне Дніпро
