Валерій родом з Дніпропетровщини. До повномасштабного вторгнення РФ навчався на спеціальності – ресторанний бізнес. Розповів, що до лав Збройних сил України вступив у 19 років. На передовій військовий отримав множинні осколкові поранення та чотири контузії. Після лікування та реабілітації повернувся на фронт. Суспільному чоловік розповів, як готується до бойового виходу та що мотивує на фронті.
Валерій розповів, що на передовій з собою завжди має камеру. Знімає воєнні будні. Згадав, як одного разу, наче щось відчув та увімкнув запис.
"Не знаю чому, але просто увімкнув і поставив біля себе. І в цей момент почався мінометний обстріл. Одна з мін залетіла прямо до нас в окоп. Були дуже великі уламки, але я дивом вижив. Бронежилет розрізало і дотичною пройшло по спині", – каже військовий.
За словами військового, деякі уламки так і лишилися у спині та коліні. Згадав, як під час лікування у Дніпрі довелося їхати до лікарні на громадському транспорті. Розказав, що тоді зрозумів – для більшості війна стала буденністю.
"Я зайшов з милицею. У маршрутці сиділо багато чоловіків, але жоден не поступився місцем. Це прикро. Суспільство не так сприймає все, як було на початку повномасштабного вторгнення. Люди не бачать це в повному обсязі, як бачимо, ми. Вони почали жити своїм життям, як це було до війни", – розповідає Валерій.
Після лікування та відновлення Валерій вже повернувся до лав ЗСУ. Сказав, воює заради майбутнього своїх рідних. Нині чоловіку 21. На фронті він вже два роки.
"Я не міг дивитися на це все, що коїться, тому вирішив кинути навчання і піти в ЗСУ. Навчався я на спеціальності - ресторанний бізнес. Сподіваюсь після війни я закінчу навчання", – каже чоловік.
Чоловік розповів, що записатися до ЗСУ вирішив з початком повномасштабного вторгнення. За словами Валерія, його рідні у такі наміри спочатку не повірили.
"Я у них ще той жартівник, тому не сприймали це як дійсність. Але 16 березня я пішов добровольцем, записався. Спочатку не хотіли брати, бо не мав військового квитка. Я благав, щоб мене взяли. Батьки спочатку не схвалили моє рішення, але з часом почали мене підтримувати. Я дуже їм вдячний", – розказує Валерій.
Валерій розповів, аби батьки не хвилювалися він завжди розповідає, коли йде на завдання і коли повертається. За його словами, триматися допомагають рідні та побратими.
"Є такі люди, з якими я можу бути поруч і вони мені дають якесь натхнення продовжувати далі працювати й ні на що не звертати увагу. Мій талісман, без якого я в жодному разі не вийду на позиції – автомат. Без автомата я нікуди ані на крок", – каже військовий.
Читайте нас у Telegram: Суспільне Дніпро
