Тероборонівець Станіслав служить з 2012 року. Бойовий шлях почав поблизу Маріуполя у 2014 році. Повномасштабну війну зустрів в Донецькій області, розповів він Суспільному. За кілька днів отримав поранення і поїхав на лікування. Після реабілітації повернувся на передову. Отримав нагороду від президента України за вдалу військову операцію.
Військовослужбовець 128-ої бригади тероборони Станіслав був поранений у перші дні повномасштабної війни. Розказує: 24 лютого 2022 року він був біля селища Старогнатівка на Донеччині. Обстріли розпочалися за кілька днів до того.
"21 лютого почали працювати міномети, до цього нічого тоді не підштовхувало. 22-го почався більш щільний обстріл. Мені прилетіло в бліндаж, бліндаж згорів зі службовим собакою. Була втрата зв’язку. Під’їзди до нас вже були перекриті і дорога, яка вела до нашої позиції, обстрілювалася. І 23-го числа по нас почали працювати танки, артилерія, понад добу нас дебело розбирали", — згадує він.
Як розпочалася повномасштабна війна
24-го лютого зранку він зміг зателефонувати дружині й сказати: війна. Того ж дня їхні позиції захопили російські військові.
"У нас зв’язку особливого не було. З другою позицією зв’язок теж втрачено, але в них ще залишився зв'язок з батальйоном. Ухвалюю рішення — тримати позицію, до останнього працюю з людьми... Було мною прийняте рішення залізти в небезпечне місце. На той момент ми знали, що то була точка, пристріляна снайперами, але там ловив зв’язок і ловив інтернет. Додзвонююся до командира батальйону, питаю наші подальші дії, на що він мені каже: "Хлопці, а ви взагалі зараз де?". "На позиції". Він мені сказав, що ми перегруповуємося і займаємо іншу смугу оборони, більш вигідну для нас. Було кинуто три гранати, знищені бліндажі, я коли відійшов, один із хлопців встиг в окопі поставити розтяжку. Я думаю, що це було до них несподіванкою...", — розповідає боєць.
Далі була Волноваха, Станіслав з побратимами потрапили в оточення. Військового поранило.
"Всю ніч ми просиділи в оточені, зранку я отримав поранення. Намагався домовитися з командиром, щоб залишитися. Він сказав: "Однозначно — ні". Треба виходити, а залишати тут мене ніхто не буде. В мене було осколкове проникаюче поранення в ногу, осколкове проникаюче в руку, бронежилет пробило, але глибоко не зайшло", - розказав Станіслав.
Повернення на фронт і орден
Після лікування й реабілітації Станіслав повернувся на фронт. Отримав нагороду від президента України за вдалу операцію, в якій вийшло взяти більш ніж 5 кілометрів лінії фронту.
"Орден Богдана Хмельницького — це нагорода президента. Це за початок війни, була одна із операцій під командуванням старшого офіцера, я безпосередньо брав участь у цій операції. Офіцер в нас був — Мазепа. Було взято понад 5 кілометрів лінії фронту. На той момент відбили і навіть вдалося закріпитися. Зараз я перебуваю в розшуку в Російській Федерації. Є така інформація, що за мною дуже сильно полює ФСБ", — говорить боєць.
Що мотивує
Станіслав каже: не відчуває втоми від війни. Жага до перемоги — є.
"Мабуть, я не втомився, а став старий для цього. Хоча багато хто мені говорить: "Що ти починаєш, 30+ — це ще не старість". Але насправді в тридцять років вже так не побігаєш і дається взнаки і поранення, і контузії. Поки мене підігріває цей адреналін і ця жага до перемоги, то поки тримаємося. Дуже за сім’єю сумую, хочеться вже жити вдома, але розумію, що потрібен і там", — зазначає Станіслав.
Читайте нас у Telegram: Суспільне Дніпро
